78.2 — Суд над дорослими і зайцем-суддею

Вітальня перетворилася на справжній зал суду. На почесному місці — у кутку, на високому стільці — урочисто воссів плюшевий заєць із відбитим вушком. Лум із серйозним виглядом підсунув йому ковдрочку, ніби мантію, і посадив рівно, щоб «суддя» виглядав грізно. Кая ще й підклала під хвіст подушку:
— Це його трон. Без трону ніякого правосуддя не буде.

Зайцю в лапки урочисто вклали ложку — символічний молоточок.

— Шановний суддя Заєць-Правосуддя, — проголосила Кая таким тоном, що дорослі ледве стримували сміх. — Оголошую засідання відкритим! Справа про… — вона зробила драматичну паузу, показово глянувши на всіх. — …зниклу багету!

Дорослі розташувалися на дивані й кріслах, як справжні підсудні. Векс сиділа, сплівши пальці, й намагалася зберегти серйозність, хоча щоразу, як її погляд падав на суворе заяче обличчя, вона хихотіла в долоню. Тео, навпаки, зобразив винуватий вигляд: схилив голову, поклав руки на коліна й втупився в килим. Він виглядав так переконливо, що Кая одразу почала косо на нього дивитися.

— Всім встати! — командував Лум, викочуючи очі й наслідуючи дорослих.

Дорослі, сміючись, піднялися.

— Суд іде! — прогримів Лум.

— А тепер сідайте, — урочисто додав він. — Тільки тихо! Бо суддя має чутливі вушка.

— У нього ж одне вухо відірване, — тихо прошепотів Ерік.

— Тим більше! — відрізав Лум.

І тут Ерік підняв руку, немов адвокат у фільмі.
— Ваша Вушата Честь! — урочисто вигукнув він, нахилившись до зайця. — Я маю офіційну заяву! Це не проста крадіжка… Це міжнародна змова пекарів!

Він розмахнув руками так завзято, що перекинув подушку й з гучним «ой!» гепнувся зі стільця, розкинувши ноги, як морська зірка.

Кая аж підскочила:

— Бачили?! Він винен! Він падає, щоб знищити докази!

— Наклеп! — трагічно простогнав Ерік із підлоги, притискаючи долоню до серця. — Я — жертва страшної організації, яка полює на хлібних героїв!

— Тихо в суді! — гаркнув Лум, ударивши по підлозі дерев’яним мечем. — Інакше буде штраф!

— Який ще штраф? — здивувалася Тесса.

— Поцілунок у щоку, — пояснив він важливо. — Це найстрашніше.

— Тоді нехай Ерік двічі штраф заплатить, — усміхнулася Векс.

Тесса схилилася над Еріком і простягнула йому руку. Він ухопив її так ніжно, наче рятувався від потопу, й підвівся. Вона засміялася так щиро, що аж сльози виступили в очах.

— Ну що з тобою робити? — прошепотіла вона, обтрушуючи з його сорочки крихти.

— Любити мене навіть у хвилини моєї найбільшої дурості, — відказав Ерік і нахилився до неї. Їхні губи зустрілися, і поцілунок був такий теплий, що навіть суддя Заєць міг би розтанути.

— Фу-у-у! — протягнула Кая, закривши обличчя долонями. — На суді так не можна!

— Навпаки, це новий доказ! — оголосив Лум. — Вони змовники! Цілуються, щоб щось приховати!

Поки дорослі сміялися, діти завзято «фіксували протокол». Лум виводив довгі криві лінії й кружечки. Час від часу він оголошував:
— Тут я написав «винен».

— Але ж там тільки хвилястик! — обурився Тео.

— Це секретний почерк, — серйозно відповів Лум.

Кая малювала палиці-людей. Її «портрети» мали великі роти й підписи: «МАМА», «ТАТО», «ТЕССА», «ЕРІК». Правда, букви були дзеркальні й деякі догори ногами.

— Все зафіксовано, — урочисто промовила Кая. — Ці протоколи підуть у вічність.

Тео розглянув її малюнки й підморгнув:
— Це справжній шедевр абстрактного мистецтва.

— Тихо! — гаркнув Лум, наслідуючи суддю. — Тепер усі повинні сказати, де були, коли зникла багета!

Тесса підняла руки, ніби здавалася поліції:
— Я була на кухні! Рятувала полуницю від падіння! — і підняла тарілку, яка дивом досі трималася купи.

— Я робив ковток кави! — заявив Ерік, ніби це була найсвятіша справа. — І то був героїчний ковток, я готовий свідчити.

— Ми, — почала Векс, і Тео одразу підхопив, — розділяли апельсин. І в той момент я дивився тільки на неї.

— Фу! Знову обіймашки! — простогнала Кая.

— Це алібі! — вигукнув Тео. — І воно залізобетонне!

Вирій підняв руку, як школяр:
— Я обіймав Лею, бо вона була засмучена. І клянусь, я не брав багету.

— Він говорить правду, — тихо підтвердила Лея, дивлячись на нього з ніжністю.

Лум і Кая синхронно стукнули мечами об підлогу.

— Суд продовжиться! — оголосила Кая. — Але всі винні, доки не доведемо, хто з’їв хліб!

— Це жорстоко, — зітхнув Ерік.

— Це закон, — важливо відповів Лум.

У цей момент Альфа, який дрімав під столом, раптом гучно чхнув. Усі повернулися до нього. Собака знітився, підвів морду й заскавулів так винувато, ніби справді приховував щось страшне.