Розділ 78 — «Велика справа про зниклу багету»; 78.1 — Пролог багетної катастрофи

Травень у Хроніках завжди мав свій особливий аромат: суміш цвіту бузку, свіжоскошеної трави та ледь вловимого запаху кавунів із секретної оранжереї, які зухвало виростали не за сезоном. Сонце вставало лагідно, наче боялося розбудити сплячих, а вітерець шурхотів у гіллі, обіцяючи день, повний пригод і сміху.

У будинку панувала атмосфера ранкового хаосу. Лум і Кая, озброєні дерев’яними мечами, ганялися по кімнаті, вигадуючи нові «героїчні удари» проти невидимого ворога.

— Ха! Тобі кінець, тіньова ковбасо! — вигукнув Лум і зробив фехтувальний випад у бік шафи.

— А я — принцеса-бойова булочка! — гордо оголосила Кая, обертаючи меч над головою.

Альфа, бідолашний пес, відчайдушно намагався сховати свій хвіст від випадкових ударів. Він то пригинався, то стрибав убік, то робив вигляд, що його тут взагалі немає. Собака при цьому виглядав так, ніби він єдиний розумів, що світ готує чергову катастрофу, а всі інші цього ще не усвідомили.

На кухні вже накрили сніданок. Свіжа хрустка багета красувалася посеред столу, ніби головна зірка вистави. Вона пахла настільки спокусливо, що навіть найстійкіший герой міг втратити самовладання. Корочка золотилася, а аромат свіжої випічки розтікався кімнатою так, що навіть стіни, здавалося, 

починали бурчати від голоду.

— Хліб наш насущний, — урочисто мовив Ерік, наливаючи собі каву, і підняв багету на виделці, мов трофей. — І багета ця — подарунок небес.

— Подарунок булочних, — поправила його Тесса з усмішкою, ставлячи на стіл миску з полуницями. — І, між іншим, я вистояла чергу, щоб його отримати. Там навіть якась бабуся хотіла мене обігнати, але я була швидшою.

— Ти б’ється за хліб так, ніби це арена гладіаторів, — пожартував Вирій.

Векс і Тео сиділи поруч, ліниво ділили апельсин і щось шепотіли одне одному так інтимно, що Кая, яка вже вміла вловлювати такі моменти, закочувала очі й казала:

— Фу, знову обіймашки!

— Це не обіймашки, це стратегічне планування, — відповів Тео з серйозним виглядом, а Векс розсміявся так, що мало не впустив шматочок апельсина.

Лея, яка вже чотири місяці як носила в собі нове життя, сиділа на краєчку стільця, поклавши долоню на животик. Останнім часом вона була закохана у прості радощі: запах свіжого хліба, теплий чай із м’ятою, і особливо — у підтримку Вирія, який був готовий піднести їй навіть зірку, якби вона попросила.

— От вона, — Лея простягнула руку до багети, в очах засвітилися маленькі іскри щастя. — Моя мрія цього ранку.

— Мрія має бути здійсненною, — ніжно підхопив її слова Вирій і вже простягнув руку, щоб допомогти подати багету.

Але коли пальці торкнулися повітря — замість скоринки там зяяла порожнеча.

Багети не було.

Усі завмерли. На столі залишилися лише крихти.

— Крадіжка! — закричав Лум, упустивши свій меч. — Це обурення! Це злочин проти сніданку!

— Негайно викликати поліцію хлібного порядку! — підхопила Кая, вказуючи на Альфу, який саме в цей момент вилизував собі лапу. — Ось він! Підозрюваний номер один!

Альфа підняв морду, і його очі сказали все: Ну, серйозно? Знову я винен? Він навіть фиркнув носом, ніби намагаючись промовити: «Я би вже встиг і обгортку зісти».

Ерік різко підвівся, відкинувши серветку, і загримів голосом театрального актора:

— Це не просто крадіжка, це — міжнародна змова пекарів! Вони хочуть залишити нас без бутербродів! Ми — заручники хлібної мафії!

Він так драматично впав на стілець, що стіл здригнувся, тарілка з полуницями переїхала на край, і Тесса ледь встигла її схопити.

— Ерік! — суворо глянула вона. — Ще трохи — і не лише багету втратимо.

— Він теж підозрілий! — вигукнула Кая. — Він хоче відвернути увагу своїми театральними падіннями!

— Це наклеп! — обурився Ерік, притискаючи руку до серця. — Я, може, єдина людина в цьому домі, яка захищатиме честь багети до останнього шматка!

У хаосі лише одна сцена залишалася тихою й ніжною. Лея сиділа з розгубленим поглядом, дивилася на порожнє місце, де ще хвилину тому лежала її багета-мрія. Її очі були трохи вологі — не від сліз, а від вагітної чутливості.

Вирій нахилився до неї, ніжно обійняв за плечі й прошепотів так тихо, що почувала тільки вона:

— Не хвилюйся, кохана. Я знайду хліб твого серця. Навіть якщо доведеться обшукати весь світ.

Лея засміялася крізь легкий розпач і ледь вдарила його долонею по руці:

— Тільки не кажи, що підеш допитувати пекарів.

— А якщо доведеться? — підморгнув він.

А діти тим часом уже шикували «слідчу групу». Лум урочисто витягнув серветку й ручкою намалював величезну табличку:

«Список підозрюваних».

— Перший: Альфа, — серйозно записав він.

— Другий: Ерік, — додала Кая.

— Третій: уся булочна мафія, — прошепотів Ерік із-за стільця, але Кая тільки пирснула від сміху.