77.10 — Понеділок обливний: хто мокріший, той святіший

Ранок обливного понеділка розпочався зі сміху, який лунав аж до сусіднього двору. Свіжий дощ перетворив подвір’я на справжню арену водяних баталій, і кожен — дорослий чи дитина — став учасником цього весняного свята.

— Тримайся, Тео! — реготав Лум, несучи повне відро води. — Я зараз тебе топлю!

Тео миттю підхопив його на руки, намагаючись відштовхнути:

— Тобі цього не пробачу! — сміявся він, ховаючи обличчя за рукою, але від радості майже підскакував.

Векс, стоячи поруч, підхопила маленьке відерце і миттю розплескала воду на Тео. Він крикнув у захваті:

— Ага! Тепер ти мій супротивник!

І так почалася справжня водяна дуель. Кожен промах супроводжувався кумедним плюском, а сміх лунав сильніше, ніж грім за вікном. Вода бризкала в усі боки, ковзаючи по руках, обличчях і навіть волоссях, залишаючи блискучі крапельки на шкірі.

Лея, намагаючись сховатись від атак, прикрилась капюшоном, але Вирій вже стояв поруч із склянкою води:
— Тут, для тебе, маленький символічний жест, щоб ти не замерзла, — сказав він, простягаючи Леї склянку.

Вона ковтнула воду, посміхаючись:

— Ти завжди встигаєш у найважливіший момент… Навіть якщо це просто склянка води.

Вирій підморгнув, роблячи легкий поцілунок на її зап’ясті:

— Магія в кожному русі.

Тесса й Ерік тим часом влаштували власну «водяну атаку». Ерік підійшов позаду Тесси, її сміх лунав на всю вулицю:

— Ерік! Ти ж мене облив! — реготала вона, ухиляючись від бризок.

— Ага! Хто мокріший, той святіший! — промовив він із підморгуванням, ледве втримуючи відро.

Тесса кинула на нього відро з водою, яке врізалося в Еріка, розбризкуючи воду в усі боки. Він плюхнувся на калюжу, а вона присіла поруч, сміючись:

— Ну що, святий Ерік, ти все ще святіший за мене?

— Поки ти поруч… — відповів він, піднімаючи її руку і притискаючи до себе, — я готовий бути мокрим стільки, скільки завгодно.

Лум і Кая кидалися водяними кулями, сміючись і штовхаючись, намагаючись обіграти одне одного. Альфа метався між калюжами, змочуючи лапи і залишаючи мокрі сліди по всьому двору.

— Альфа, ти справжній агент хаосу! — крикнула Векс, спостерігаючи за псом.
— І він не здається нікому! — додав Тео, кидаючи у нього маленьку водяну кулю, яку Альфа майстерно ухилявся.

Лея, обережно ховаючись за кущами, сміялася, коли Вирій несподівано підійшов і бризнув водою на її капюшон.

— Ха-ха! Ти справжній водяний маг! — вигукнула вона, ледве стримуючи сміх.
— Магія в кожному русі, — відповів Вирій, роблячи легкий поцілунок на її зап’ясті.

Навколо відбувався справжній хаос: вода бризкала, калюжі росли, діти перекочувалися по підлозі, дорослі падали у водяні пастки, але ніхто не сердився — лише сміх і радість.

І тоді настав момент фінального зіткнення: Тесса та Ерік, промоклі до нитки, дивилися один на одного, сміх ще не вщух, калюжі відблискували на сонці. Ерік схопив Тессу за руки і притягнув до себе, їхні погляди зустрілися.

— Знаєш що? — тихо прошепотів він, облизуючи губи, щоб струсити краплі води.
— Що? — реготала вона, мокрі волосся прилипли до обличчя.
— Ми вже точно святі, бо хто ще так може насолоджуватись мокрими поцілунками серед калюж?
Вони сміялися і одночасно цілувалися, бризки води літали навколо, Альфа бігав колами, підстрибуючи в калюжі, а Лум із Каєю кидали останні водяні кулі, ніби підкреслюючи урочистість моменту.

Лея, дивлячись на Вирія, тихо сказала:

— Це… найкращий обливний понеділок у моєму житті.
— Бо ми разом, — відповів він, обіймаючи її, і їхні губи випадково зустрілися у легкому поцілунку.

Весь двір був залитий сонячним світлом, водяними бризками і щирим сміхом. Кожен герой відчував себе частиною великого весняного свята.

Сцена спільного сніданку

Коли останні бризки осіли, герої нарешті вирішили привести себе до ладу. Всі мокрі, з розпатланим волоссям, калюжі під ногами і сміх ще не вщухав.

— Ну, якщо ми тепер святі, — сміялася Векс, витираючи обличчя, — то нам точно потрібен святковий сніданок!
— Ага! — підтвердив Тео, розставляючи на столі чашки та тарілки. — І не забудемо про гарячий шоколад… без нього ніяк!

Лея та Вирій зайняли місця за столом, їхні руки випадково зіткнулися над тарілкою з панеттоне.

— Ти завжди робиш мій день теплішим, — прошепотіла Лея, тихо сміючись.

— І ти мій, — відповів Вирій, обережно відламуючи шматочок паски і підсовуючи їй.

Діти вже обговорювали плани на наступні свята: Лум показував Кає, як можна перетворити залишки яєчних шкарлупок на маленьких солдатиків, а Кая, натхнена, пропонувала будувати цілу армію космонавтів.

— Лум! Поглянь на мого космонавта-солдатика! — реготала вона, тримаючи яйце з намальованим шоломом.
— Він готовий до бою! — підтвердив Лум, підстрибуючи. — Але тільки якщо Альфа не буде його ворогом!