76.5 — Дитяча зона: вуса-фломастером і війна смішних носиків

Будинок, наповнений післяранковим галасом пранків, нарешті поринув у тиху, ледачу атмосферу після обіду. Вікна відбивали яскраве сонце, а всередині панував відчутний спокій: дорослі, втомлені від ранкових пригод, розкинулися по різних кімнатах і відключилися в післяобідньому сні.

Векс лежала на дивані у своїй кімнаті, плечі розслаблені, подушка обіймала її голову, а легкий плед накривав ніжки. 

Вона тихо сопіла, затишно закутавшись у теплий сон. Тео розташувався на підлозі навпроти дивану, спираючись на подушку, і його руки мимоволі тягнулися до книги, що випадково впала на килим — але він теж швидко заснув, обличчя розслаблене і сонне.

Тесса знайшла свій куточок на зручному кріслі в спальні: вона нахилилася вперед, а потім опустилася назад, закривши очі і віддавшись повністю відпочинку. Ерік простягся на підлозі біля кухонного столу, намагаючись насолодитися митью тиші після хаотичного ранку. Він похитався, змушуючи себе трохи посунутися, і відразу заснув, тихо вдихаючи запахи свіжо вимитої кухні.

Цей маленький «сонний інтервал» був для них перед великою серією дитячих пранків: ні Векс, ні Тео, ні Тесса з Ерік не підозрювали, що хтось уже планує нову змову у коридорах.

Лум і Кая, сидячи під столом, тихенько переглянулися. Їхні очі світилися азартом, а маленькі ручки стискали водні маркери.

— Готово, Кая? — пошепки запитав Лум, підкочуючи маркер до кишені.

— Готова! — відповіла Кая, трохи хвилюючись, але з широченною посмішкою. — Пам’ятаємо, що лише водні маркери. Без шкоди для батьків!

Альфа лежав неподалік, підняв вуха й урочисто загавкав, ніби став «сторожовим воротарем»:

— Гавкай, гавкай! Тільки обережно!
Діти кивнули, повзли коридором, наче маленькі шпигуни, і підійшли до дверей кімнати Векс. Її обличчя було спокійним, волосся розсипалося навколо подушки, а ніжки злегка стирчали з-під пледа — ідеальна мішень для веселого пранку.

— Лум, ти перший! — пошепки сказала Кая, стискаючи маркер.

Лум обережно провів маркером по щічці Векс, накресливши кумедні «вуса», після чого Кая додала маленький кружечок на кінчику носа.

— Ідеально! — тихо промовила Кая, відступаючи. — Мама виглядає як справжній герой мультфільму!

У цей момент Векс повільно вдихнула повітря, і хоч спала, легка усмішка з’явилася на її обличчі — вона відчувала дивне, ніжне поколювання, але залишалася у сні.

Тео, що дрімав на дивані, відчув легкий дотик на плечі. Він повільно відкрив очі й побачив маленьку ручку Каи, яка обережно торкалася його щоки маркером.

— Ой… що це?! — прошепотів він у напівсні, відразу замруживши очі від здивування, але не встиг піднятись — заснув ще глибше, спокійно ворушачи ногами.

Тесса і Ерік лишалися спокійними — вони ще не прокинулися, і саме тому діти відчували себе маленькими магами: кожен рух, кожен штрих на щоках і носиках був наповнений азартом, ніжністю і веселощами.

Альфа, стежачи за дітьми, лежав неподалік, час від часу урочисто гавкаючи, якщо хтось наближався до небажаної зони:

— Лай! Лай!

Коли останні штрихи були завершені, Лум і Кая відступили і з гордістю розглянули свою роботу. Їхні очі світилися радістю, а Альфа отримав заслужену цукерку як винагороду за сумлінну службу.

Але тоді почалася найцікавіша частина: батьки прокинулися один за одним. Векс підвелася, погляд спершу повільно осмислював зміни на обличчях, а потім вибухнула реготом:

— Ха-ха! Що це з моєю щокою?! — схопилася, тримаючи обличчя руками.

Тео відчув, як його власна щока поколює від дитячої творчості, і теж не втримався від сміху:

— Лум! Кая! Ви справжні художники! — голос змішався з реготом, який лунав по всій кімнаті.

Тесса, оглянувши себе в дзеркалі, вигукнула:

— Ах ти ж малювальниці! Ну тепер я знаю, кого обіймати першим для селфі!

Ерік похитав головою, але весело приєднався:

— Так, це справжній «рейтинговий кадр», — сміючись, показав на свої «вуса». — Альфа, ти теж частина команди, глянь!

Весь будинок наповнився сміхом і гомоном. Діти гордо спостерігали за реакцією дорослих, а батьки, спочатку здивовані і трохи шоковані, швидко віддалися веселощам. Лея й Вирій, спостерігаючи за всім збоку, підказували дітям, як малювати акуратно, щоб не зіпсувати веселу композицію, і реготали разом із рештою.

— Ну що, художники, ще штрих? — сміючись, запитала Лея.

— Тільки якщо Альфа не відверне! — підморгнув Вирій.

Кожен штрих, кожен смішний носик і вуса були наповнені азартом, ніжністю і магією дитячої креативності. І хоча дорослі вже повністю прокинулися, вони не могли втриматися від сміху, обіймів і маленьких селфі-сесій.

Передчуття наступного кроку дитячих пранків, який обов’язково мав включати Альфу, відчувалося у повітрі — і всі розуміли, що це лише початок нових веселих пригод.