76.2 — Проковзнула — означає поцілувала

Коридор здавався неприродно тихим. Надто тихим — як для дому, де кілька хвилин тому прозвучав вердикт: «Офіційно починаємо війну пранків». Тиша висіла в повітрі, мов пастка, і будь-яка дрібниця в цьому мовчанні могла здатися підозрілою.

Лея, ще трохи розгублена від ранкової плутанини з відром і Тессиних криків, не надто звернула увагу на цю підозрілу паузу. В руках вона тримала свою чашку з какао, обережно прикриваючи долонею, аби аромат не розвіявся, і бурмотіла під ніс:

— От тільки щоб хоч цей напій був без сюрпризів…
Вирій тим часом причаївся за дверним отвором. Його очі блищали, губи тремтіли від ледве стримуваного сміху. Він так обережно і майстерно розтер по підлозі тоненький шар масла, що навіть сам пишався собою: ковзанка була майже невидимою, але гарантовано слизькою.

— Ще крок, моя ніжна жертво… — пошепки вимовив він, стискаючи кулаки, аби не розреготатися завчасно. — І доля зробить решту.

Лея ступила.

— Ой! — її нога ковзнула, чашка хитнулася в руці, какао майже вирвалося назовні, утворивши у повітрі шоколадну хвилю.

Але перш ніж вона встигла гепнутися на підлогу, Вирій рвонув уперед. Мов тінь, мов хижак, він підхопив її просто в польоті. Лея відчула, як її тіло врізається в його груди, сильні руки миттєво обіймають талію. Її волосся шурхнуло йому по щоці, а гаряче какао бризнуло кількома краплями йому на плече.

— Ти… підклав масло!! — вимовила вона напівсуворо, задихаючись від несподіванки. В очах — обурення й розгублений блиск.

— Я? — Вирій розкрив очі, удаючи святого. — Я ж твій захист від падінь… навіть якщо сам їх підлаштовую.

— Дуже дотепно, — пробурмотіла вона, відчуваючи, як сміх уже пробивається назовні. — А якби я впала на живіт?!

Усе. Тон жарту миттєво змінився.
Вирій різко посерйознішав, його усмішка зникла, а в очах спалахнула тривога. Він швидко взяв у неї чашку й обережно поставив на підлогу, навіть не відпускаючи її з обіймів. Його пальці затремтіли, коли він поклав долоню на її живіт.

— Лея… — його голос зірвався на шепіт. — Скажи, ти в порядку? Живіт? Боляче десь?

Він нахилився ще ближче, так уважно вдивляючись у неї, що Лея на мить розгубилася. Вона відчула, як його пальці лагідно й невпевнено ковзають по тонкій тканині, ніби боялися навіть доторкнутися занадто різко.

Її серце защеміло від цієї ніжності. Замість сміху вона мимоволі зітхнула і торкнулася його щоки.

— Все добре, Вирію, — прошепотіла вона. — Я тільки… злякалася.

Він видихнув, але не прибрав руки. Його пальці ще раз погладили її живіт, мов закарбовували в пам’яті клятву.

— Я не дозволю тобі впасти, — сказав він серйозно, так, ніби давав клятву під небом. — Навіть якщо для цього доведеться ловити тебе кожного разу на льоту.

— Ловити, кажеш? — у її голосі з’явилося пустотливе тепло. — Ти ще й підставляєш… хитрий детектив.

— Якщо кожне твоє ковзання закінчуватиметься так… — він нахилився ще ближче, його подих обпік її губи, — то я готовий підкладати масло щодня.

— Ах ти… — Лея ледь встигла прошепотіти.

Їхні губи зустрілися. Поцілунок вийшов гарячим, трохи сердитим, але водночас ніжним, мов стихія, яка водночас і спопеляє, і огортає. У ньому злилося все: шок від падіння, сміх, ніжність і нова хвиля почуттів, що накрила обох.

Вона відчула, як він трохи тремтить, тримаючи її ще міцніше, ніж зазвичай. А він — як її пальці несміливо ковзають по його шиї, зупиняючись на плечі.

Коли вони відсторонилися, обидва вже сміялися.

— «Проковзнула — означає поцілувала», — урочисто проголосив Вирій, ніби виніс новий закон дому.

— Тоді чекай, — Лея примружилася, але її очі сміялися. — Якщо наступного разу підковзнешся ти…

Її репліку перебив вереск, який пролунав так голосно, що аж чашка на підлозі тремтіла:

— А-А-А-А! Чому в моєму черевику щось хлюпнуло?!

Лея й Вирій відсахнулися й переглянулися. Її щоки ще горіли від поцілунку, його — ще світилися від усмішки. І обидва в одну мить вибухнули сміхом.

— Здається, — Лея хихикнула, прикривши губи рукою, — у когось нова пастка спрацювала.
— І цього разу жертва точно не ти, — відповів Вирій, беручи її за руку.

Він потягнув її вперед, а десь у глибині будинку лунали крики Еріка та регіт Тесси, що підливав масла у вогонь їхньої пранкової війни.