Розділ 76 — День дурнів: пранки, кохання і мокрі штани; 76.1 —Календарний злочин: листочок, що не відривають»

Ранок у домі був майже ідеально тихий. Сонце пробивалося крізь фіранки, на підвіконнях грали золотаві відблиски, а в повітрі ще не встиг розчинитися запах кави з кухні. Всі спали — кожен у своєму світі снів, де ще можна було не турбуватися ні про пригоди, ні про детективні справи.
Але одна душа вже не спала. І ця душа мала змову проти спокою.

Це був Ерік.

Він устав на носочки, прокрався до стінного календаря у вітальні, позіхнув і простягнув руку, щоб зірвати черговий листочок. Його очі ковзнули по цифрі, і він застиг, ніби побачив кримінальний доказ у власному домі:

«1 квітня».

— Ооо… — протягнув він, і в кутиках губ з’явилася підозріла усмішка. — Дивись-но, яка дата.

Ерік нахилив голову набік, наче веде внутрішні переговори із самим собою. Ліве око звузилося, праве піднялося вище — у нього було таке обличчя, ніби він щойно винайшов рецепт вічної молодості.

— А знаєш що? — прошепотів він сам собі, потираючи долоні так, що аж тихенько заскрипіла шкіра. — Хай у них далі буде «31 березня». Нехай думають, що все мирно й буденно… а я вже підготуюсь.

І, як справжній конспіратор, він тихцем відступив назад, залишивши календар у спокої. Листочок із написом «1 квітня» так і залишився бовтатися вгорі, схований за «31 березня», немов таємний вирок.

Кухня перетворилася на базу операцій. Ерік поставив табурет, обережно зняв велике металеве відро з полиці й наповнив його холодною водою з крана. Вода плюскотіла, наче підбадьорювала його: «Ну давай, зроби це».

Він підняв відро, закріпив його на верхній дверній рамі й пропустив мотузку крізь ручку. Кожен рух був ретельно виважений — як у сапера.

— Ідеально, — прошепотів він, стискаючи зуби, щоб не розсміятися. — Тепер головне — дочекатися.

Ерік сховався за дверима, приклавши палець до губ, наче закликав саму долю мовчати.

Перша жертва наближалася. Це була Тесса.

Напівсонна, з розкуйовдженим волоссям, босоніж, вона йшла, бурмочучи собі під ніс:

— Кави… мені треба кави… Інакше я з’їм когось із вас… бажано з шоколадом…

Вона потягнула ручку дверей. І тут — шурх!
Ерік, мов справжній злочинець, смикнув за мотузку.

Хлюп!

Відро води з гуркотом вилилося прямо на Тессу. Холодна річка пролилася по її плечах, залила спину, просочила штани й навіть підскочила за комір.

— А-А-А-А-А! — закричала вона, підстрибуючи, немов їй на 

п’яти хтось висипав сотню льодових кубиків. Вона розмахувала руками, наче пробувала відігнати привидів. — Та що це за бідааа?!

Ерік не витримав: вибухнув сміхом. Його так розривало від реготу, що він присів і схопився за живіт, а зі сльозами на очах прохрипів:

— З Днем дурнів, люба!

— Ерік! — Тесса, вся мокра, стояла посеред кухні, наче щойно врятувалася після корабельної аварії. — Ти! Ти ідіот!

Вона віджала рукав, і з нього знову капнула вода.

— Ну це ж класика жанру! — кричав Ерік крізь регіт. — Ти мала б пишатися, що стала першою жертвою 1 квітня!

— Першою? — Тесса прищулила очі, так що на мить нагадала слідчу на допиті. — Це ще не кінець, коханий.

До кухні вже вбігли інші.

— Що тут таке?! — вигукнула Векс, піднявши брови.

— Ого, — Тео ледь стримався, побачивши мокру Тессу. — Ну тепер я точно знаю, що сталося. — І зареготав, прикривши рота рукою.

— Це все Ерік! — обурено заявила Тесса, показуючи на чоловіка, який уже ледве дихав від сміху.

Ерік гордо підняв руки догори, ніби йому вручили кубок чемпіона світу:

— Я — автор цього шедевру!

— Геніальний, але небезпечний злочин, — промовив Вирій, примружуючи очі, ніби оцінював сцену як головний суддя. — Бо тепер нас усіх чекає війна.

— Та яка ще війна? — спробував прикинутись невинним Ерік. — Це ж просто маленький жарт…

— Маленький? — Лея в цей момент підійшла до календаря. Вона уважно глянула й голосно сказала: — Ну звичайно. У нас досі «31 березня»… а насправді — вже 1 квітня.

Вона урочисто відірвала листочок і підняла його вгору, як прапор:

— Все. Офіційно. Починаємо.

Усі повільно повернули голови до Еріка. Він ще кілька секунд стояв гордий, мов герой. Але коли побачив вирази їхніх облич — суміш задумливих посмішок, зловісних прищурів і надмірної зацікавленості, — його впевненість трохи підтанула.

— Ну… — пробелькотів він. — Ви ж не будете мститися прямо зараз, правда?..

Альфа, який досі дрімав у дітей на руках, раптом зірвався й гучно гавкнув:

— Гав! Помста!

— Точно, — сказала Кая, підстрибнувши від ентузіазму. — Помстааа!

— Така мокра правда не забувається, — додав Лум, хитро посміхаючись.

— О, ні, — прошепотів Ерік, але було вже пізно.