75.5 — «Сліди липкої катастрофи»

Команда, ще обсипана червоними краплями кавунового хаосу, затримала погляди на даху старої будівлі. Там валялися кавунові кірки, розбиті плоди, а поруч — калюжі липкого соку, що блищали на сонці, мов розтоплене червоне скло.

— Дивіться! — вигукнув Лум, показуючи на червоні сліди. — Вони ведуть прямо до старої пральні!

— Лігво динозавра! — підхопила Кая, стрибнувши на місці й махаючи руками. — Там обов’язково живуть космодинозаври!
Альфа, намагаючись не відставати, рвонув уперед, ковзаючи лапами по липкій підлозі. Його очі світилися азартом, а хвіст залишав довгі червоні смуги на бетоні. Кожен його стрибок супроводжувався сміхом Лума і Кай, що підбадьорювали його командними вигуками:

— Альфа, не відставай! Ти наш головний мисливець за кавунами!

— Гав-гав! — схвально пробасував собака, намагаючись «зловити» черговий уламок. Його лапи ковзали по липкій м’якоті, а хвіст розкидав сокові бризки, що падали прямо на Вексову куртку.

Вирій, тримаючи Лея за руку, обережно відводив її вбік, щоб жодна крапля не потрапила на одяг. Його голос лунав тихо, спокійно і врівноважено:

— Не хвилюйся, Лея. Я йду першим і подбаю, щоб усе було безпечно.

Лея притиснулася до його плеча, відчуваючи тепло та захист серед хаосу, ковзаючи по червоних калюжах, що залишалися після кавунових атак:

— Дякую, Вирій… — прошепотіла вона, ледве стримуючи посмішку.

— Завжди, — шепотів він, гладячи її долоню. — Ми пройдемо через усе це разом.

Тео присів на коліно, прискіпливо оглядаючи сліди:

— Дивіться, ці кавунові залишки ведуть до старої пральні. Хтось навмисно залишив нам маршрут. Можливо, це частина пастки… або випробування.

— Пастка чи ні, — підключився Ерік, тримаючи Тессу за руку, — але мені подобається, що нас нарешті чекає справжня детективна справа… з кавунами!

Тесса сміялася, ледве втримуючи рівновагу на липкому тротуарі:

— Так, пригоди з липким бонусом. Дивись, Ерік, наступного разу одягай нарукавники!

Діти, вже не слухаючи дорослих, штовхали один одного, сміялися й стрибали по калюжах соку. Лум намагався «керувати» Альфою:

— Альфа, дивись! Там ще шматок! Потрібно його спіймати до того, як він втече!

— Гав! — собака підстрибнув, ковзаючи лапами й залишаючи за собою червоні смуги.

На даху кілька уламків кавунів ще залишалися, поки вітер підхоплював їх і відкидав убік, утворюючи нові «ловушки». Кожен ковзок Альфи і сміх дітей супроводжувався дрібними «вибухами» сокових бризок, що розліталися навколо, мов маленькі феєрверки.

— Гаразд, команда, — сказав Вирій, оглядаючи всіх. — Ми рухаємося далі. Попереду щось грандіозне… і водночас неймовірно смішне.

Кава, сік, сміх і захоплення поєднувалися в одному хаотичному, але напрочуд об’єднаному ритмі. Кожен ковзок, кожен сміх, кожен липкий слід став частиною великої історії, що розгорталася просто на їхніх очах.

Альфа вже мчав уперед, Лум і Кая слідували за ним, дорослі йшли слідом, обережно, але все одно сміючись і спостерігаючи за тим, як їхній світ наповнюється червоним, липким і веселим хаосом.

Попереду була стара пральня. І всі відчували, що саме там починається справжня пригода.