75.2 — «Любов у час кавунів»

Гул ударів луною прокотився вулицею — новий шквал кавунів посипався з неба. Вони летіли з таким гуркотом, ніби хтось відкрив портал прямо в баштан. Машини отримували по зелених «шоломах», тротуари вкривалися липким червоним снігом, а в натовпі пролунав крик якогось переляканого чоловіка:

— Це терористи з баштану!!! Ховайтесь!!!

Жінка з торбами зупинилась, витріщилася на нього і обурено закричала:
— Та які ще терористи?! Це точно кінець світу — і він… липкий!!!

Натовп у паніці заметушився: хтось ховався під автобусною зупинкою, хтось прикривав голову сумкою, хтось намагався схопити кавун, ніби то золотий приз. А наші герої, як завжди, примудрялися знаходити серед хаосу свій власний ритм.

Ерік і Тесса першими опинилися просто під прицілом кавуна, що нісся з даху. Ерік різко схопив Тессу за руку й потягнув убік. Вони обидва ковзнули по слизькій м’якоті, ледь втримавшись на ногах.

— Тессо, ти зрозуміла?! — закричав він крізь гул падаючих кавунів, підстрибуячи, щоб ухилитися від ще одного. — Це найромантичніша прогулянка, яку я коли-небудь мав!

— Ти серйозно?! — вона розсміялася, захлинаючись у повітрі, змішаному з соком і тріском розбитих фруктів. — Тут смердить баштаном, я вся мокра, а ти мені про романтику?!

— Саме так! — рішуче відповів Ерік. Він схопив її за талію, нахилився, і, попри липкі бризки, поцілував прямо під дощем із кавунів.

Тесса від несподіванки мало не втратила рівновагу.
— Ти божевільний! — видихнула вона, обхопивши його за плечі. — Але ти мій божевільний!

Вона розсміялася так дзвінко, що навіть кілька людей навколо на мить забули про хаос і озирнулися. Один старенький дідусь, ухиляючись від кавуна, пробурмотів:
— Молодь тепер навіть під обстрілом встигає цілуватися… романтики, чорт забирай!

Векс і Тео тим часом боролися з кавунячим зсувом. Тео, наївний оптиміст, вирішив, що смітник — найкращий щит. Погана ідея: кавун влучив прямо поруч, накривши його липкою хвилею.

— Тео! — Векс із криком кинулася до нього. Вона схопила його за руку й буквально витягла з каші, але сама ковзнула й гепнулася. Обоє опинилися на землі, вкриті червоними плямами, немов після дивної битви.

— Ти завжди влізаєш у пригоди! — задихано прошепотіла Векс, обіймаючи його за шию, з очима, що світилися водночас люттю й ніжністю.

— А ти завжди мене рятуєш, — Тео розсміявся і, не зважаючи на липкий одяг, торкнувся губами її скроні.

— І я ще маю сили тебе любити після всього цього? — буркнула Векс, але не відпустила.

Він поцілував її там, серед червоного безладу, і на мить кавуни перестали існувати. Хтось із натовпу, пролітаючи повз, крикнув:
— Гей, це вам медовий місяць, чи що?!

Лея й Вирій стояли ближче до лавки. Ще один кавун тріснув буквально за кілька кроків. Сік бризнув їм під ноги, і Лея різко відсахнулася, затискаючи ніс долонею.

— О ні… тільки не цей запах… — прошепотіла вона, ледь не збліднувши. — Мене зараз знудить…

Вирій миттєво підхопив її, обійнявши так, щоб жодна крапля липкої каші не торкнулася її одягу. Його рука на її талії була міцною і ніжною водночас. Він нахилився зовсім близько:

— Дихай мною, — тихо сказав він, так, що її вуха запалали. — Залиш кавуни мені. Я не дозволю, щоб вони тебе зачепили.

— Ти завжди такий серйозний, — ледь усміхнулася Лея, стискаючи його сорочку. — Навіть коли з неба сипляться кавуни.

— А хіба є щось серйозніше за тебе? — відповів він, і на мить у хаосі стало тихо — тільки вона й він.

Діти ж — Лум і Кая — мали свій сценарій. Вони верещали від радості, стрибаючи на місці, й зовсім не думали про небезпеку.

— Це дооощ динозаврових яєць!!! — крикнула Кая, показуючи на зелений снаряд, що впав поруч.

— Ага! А ти, Альфа, хапай яйце і неси додому! — підхопив Лум.

Альфа підскочив і, забувши про обережність, почав ловити кавуни на льоту. Один пролетів мимо — він клацнув зубами в повітрі, другий тріснув прямо біля лап, обсипавши його червоними бризками. Пес завзято гавкав, ковзаючи на липкій м’якоті, і виглядав так, ніби справді веде полювання на динозаврів.

— Обережно, дурнику! — закричала Векс, але Кая тільки ще дужче вереснула від захвату.
Натовп уже розбігався, але ця маленька компанія трималася разом. І замість того, щоб кавуни зруйнували їхній день, вони ще міцніше сплели їх між собою — сміхом, криками, поцілунками, обіймами.

Наприкінці цієї сцени герої були вщент покриті липкими бризками. Хтось сміявся, хтось сердився, хтось цілувався, хтось намагався витерти сік рукавом (дарма) — але всі вони стояли разом, серед дощу з кавунів, як єдина команда.

І десь у глибині серця кожен розумів: це тільки початок.