Розділ 75 — «Кавунова апокаліптика: від любові до летючих динозаврів»; 75.1 — Пролог: «Кавун падає з неба»

Квітень у місті завжди був дивним місяцем. Ще вчора в тіні під під’їздами лежали залишки сірого снігу, схожі на старий брудний килим, який забули винести, а сьогодні дерева вже набрякали зеленими бруньками, немов хтось обережно підмалював їх аквареллю. На газонах пробивалася трава, тендітна й смілива, хоч кожен подув вітру погрожував пригнути її до землі. Сонце все частіше визирало з-за хмар, розливаючи теплі золоті плями по тротуарах, та люди не поспішали скидати куртки. Весна мала власний характер: то лагідна, то примхлива, і могла влаштувати сюрприз у будь-яку хвилину — чи то холодний вітер, чи несподіваний дощ, чи навіть… щось набагато дивніше.

Все йшло звичайним порядком. Ну, майже звичайним.

Вирій і Лея 

У парку, де каштани ще тільки-но надували зелені бруньки, Вирій і Лея прогулювалися вузькою стежкою. Вирій ніс пляшку лимонаду, прозору й сяючу від іскор бульбашок. Лея тримала його під руку, схилившись до плеча так, ніби ловила в ньому рівновагу.

— Лимонад — єдина річ, яка сьогодні пахне нормально, — тихо зітхнула вона й прикрила ніс долонею. — Якщо десь поруч з’явиться кавун… я зомлію на місці.

— Ніяких кавунів, — серйозно пообіцяв Вирій і навіть підняв 

руку, немов присягав. — Якщо вони раптом надумають з’явитися, я піду у війну. Знищу всіх, навіть ціною життя.

— Герой, — хихикнула Лея, але в її очах жевріла справжня вдячність. Вона відчувала себе втомленою: то запахи здавалися нестерпними, то настрій мінявся за хвилину. Два місяці вагітності — це коли мозок і тіло вирішили жити окремим життям. І саме тому вона ще міцніше притулилася до нього.

Вирій зупинився на мить і глянув їй в очі.
— Для тебе я готовий воювати навіть із фруктами, — сказав він абсолютно серйозно, а тоді нахилився й поцілував її в скроню.

Ерік і Тесса 

У цей самий час неподалік Ерік і Тесса виходили з кав’ярні.
— Латте — вершина кавової еволюції! — гаряче доводив Ерік, тримаючи стаканчик із пінкою. — Там усе є: ніжність молока, сила кави. Це гармонія, як у нас із тобою.

— Ха! — Тесса пирхнула, поправляючи шарф. — Еспресо — ось справжня правда. Чисто, сильно, без прикрас. Як твої жарти зранку.

— Тобто гірко? — одразу підколов Ерік. — Але ж залишає післясмак… який хочеться згадувати знову й знову.

Тесса закотила очі, та губи самі зрадницьки розтягнулися в усмішці.
— Ну ти й кавовий філософ, — пробурмотіла вона.
— Для тебе я можу бути навіть капучино, — нахилився він ближче й пошепки додав: — З корицею.

Вона не витримала й пирснула сміхом просто йому в груди.

Векс, Тео, Лум і Кая 

На іншій вулиці Векс і Тео стояли біля ятки з морозивом. Діти — Кая й Лум — отримали ріжки й за п’ять секунд перетворили себе на живі полотна: обличчя, руки, навіть носи були в шоколаді та полуничному кремі.

— Ну це ж треба, — Тео розвів руками. — Як можна так вимазатися, маючи в руках морозиво?

— Це мистецтво! — гордо заявив Лум (син Тесси й Еріка), показуючи розмазані пальці. — Це спеціальний спосіб їсти — щоб було веселіше!

— І щоб мама з татом втратили нерви, — зітхнула Векс, витираючи серветкою щоку доньки.

Кая (донька Векс і Тео) реготала так, що аж упустила половину свого ріжка, а Альфа, їхній пес, миттю вихопив шматок і радісно почав бігати колами.

— Альфа! Відійди від морозива! — вигукнула Векс.

Собака не слухав. Він виглядав так, ніби переміг у лотерею, і вже шукав, де ще підберуться смаколики.

Тео нахилився до Векс і шепнув:
— Ти знаєш, ми виховуємо не дітей, а справжню армію хаосу.

Векс посміхнулася й кивнула:
— А командує ними Альфа.

БУХ! 
І тут сталося.

«БУХ!» — глухий удар рознісся по вулиці, так що всі здригнулися. Прямо біля лавки, де кілька хвилин тому сиділа Лея, розлетівся на шматки кавун. Рожево-червона м’якоть розтеклася липкою калюжею, шкірка відлетіла аж під дерево.

За мить — другий удар. «ТРАСЬ!» — кавун врізався у вітрину крамниці на розі. Скло посипалося на тротуар, і з дверей вибігла жінка в халаті, з руками в борошні.
— Що за чортівня?! Хто мені тепер відшкодує вітрину?!

— Це динозаври!!! — з захопленням закричала Кая, підстрибуючи від радості. — Динозаври стріляють кавунами!

— Альфа, хапай динозавра! — додав Лум, уже готовий йти в наступ.

Альфа загавкав так, що всі обернулися, і почав носитися колами довкола кавунових решток, ковзаючи на слизькій м’якоті. Він виглядав як цирковий акробат: то підскакував, то пробував вкусити шматок шкірки, що котився вниз по тротуару.

— Я ж казала… кавун, — тихо прошепотіла Лея й різко прикрила ніс долонею.

Вирій миттєво став між нею та липким безладом. Його руки ніжно обійняли її талію, пальці ковзнули по спині. Він нахилився так близько, що його шепіт був відчутний теплом на її вусі:
— Ніякий фрукт нас не розлучить.

Лея притулилася лобом до його грудей і заплющила очі. Вона вдихала не запах кавуна, а його тепло й спокій.