74.12 — «Тістечковий апокаліпсис і крижаний хаос»

Команда обережно пробиралася вузькими, темними коридорами фабрики. Альфа йшов попереду, шерсть на загривку насторожено ворушилася, ніс ворушився, вловлюючи кожен новий запах. Його очі блищали пильністю, і він час від часу гарчав, попереджаючи про небезпеку.

— Там… вона, — тихо прошепотів Вирій, коли побачив через скло кімнати моторошну сцену.
  
Команда підійшла ближче. Через скляні двері вони побачили моторошну картину: Чокі насильно намагався запихнути Лею солодощами. Її маленьке тіло здригалося, обличчя зіпнулося від огиди, сльози котилися по щоках. Нудота, страх і безпорадність поєднувалися в кожному її русі. Чокі нахилявся до неї, шепотів щось моторошне про «солодкий рай», «вічне щастя», і психологічно тиснув, а Лея кидала благання поглядом, відвертала голову і тихо стогнала:  
  
— Не треба… будь ласка…  
Ерік стискав щит від торта-бомби, стискаючи зуби:  
  
— Ми не можемо стояти осторонь. Цей псих не просто загрожує — він її душить морально!  
  
Лея була прикута до столу, а Чокі повільно насильно запихав їй тістечка, змушуючи жувати та ковтати. Її тіло здригалося, обличчя викривлялося від огиди, сльози котилися по щоках.

— Не треба… будь ласка… — тихо стогнала Лея, намагаючись відсунути руки Чокі, але його хватка була невблаганною.

Вирій стискав зуби, серце калатало, але він лишався спокійним:

— Леє… дихай. Ми йдемо до тебе. Тримайся. Ти не одна.

Він кивнув Еріку, Тессі, Векс і Тео, які вже були готові до втручання.

Команда зупинилася за кутом коридору, трохи віддалік від скляної кімнати. Альфа втиснувся між ними, шерсть насторожено ворушилася. Всі відчували страх, але також і рішучість.

— Добре, — почав Вирій, спокійно оглядаючи обстановку. — Слухайте, ми не можемо просто вриватися хаотично. Якщо Чокі спробує ще щось… нам потрібно бути як єдиний механізм.

— Я можу влізти першим! — запхався вперед Ерік, стискаючи щит. — Візьму його на приціл.
— А я — з боку, прикрию йому відступ, — підхопила Тесса, посміхаючись з напівсерйозною люттю. — Ніхто не буде кривдити Лєю на моєму варті!

Вирій кивнув:

— Добре. Ерік заходить першим, Тесса прикриває з правого флангу. Векс і Тео — лівий фланг. Ваша задача — не дати Чокі піти, прикрити будь-які пастки.

— А ми з Альфою? — спитала Кая, стискаючи свої маленькі кулаки.

— Ви два — резерв і щит, — промовив Вирій. — Альфа буде між Леєю та Чокі. Ви прикриваєте підходи та стежите за десертними пастками. Лум, ти на точність. Будь готовий кинути тістечко в потрібний момент.

— Готуюся! — Лум гордо підняв руку, немов маленький лицар.

— Підтримую його і тебе, Кая, — додав Тео, поглянувши на дітей із гумором і повагою. — Будемо як десертний спецназ.

Всі переглянули один одного. Напруження висіло у повітрі, але сміх і жарти від Луму та Кая трохи розряджали атмосферу.

— Добре, — сказав Вирій, відчуваючи ритм команди. — На моє слово: вриваємось. Ми підтримуємо Лєю психологічно, навіть якщо не поруч. Ерік, Тесса — вперед. Векс, Тео — прикривайте боки. Альфа — захищає Лею. Діти — готові до кидка. І… тепер!

— На моє слово, вриваємось! — тихо наказав Вирій.
— Раз, два, три! — разом вигукнула команда.

Всі одночасно рванулися до дверей, Альфа гарчав і стрибнув уперед. Їхній план спрацював: вони увійшли як єдиний механізм, готові захистити Лєю від Чокі та будь-яких десертних пасток, що лишилися.

Команда рвонулася до кімнати, але як тільки вони переступили поріг, Чокі встиг кинути дивну бомбочку. Миттєво навколо розлилася холодна синьо-біла мряка — і всі рухи зупинилися. Герої застигли на місці, немов ляльки в морозильнику. Льодовий холод пробрався крізь одяг, паралізуючи тіло. Лише очі залишалися живими — і Вирій, хоча й заморожений разом із командою, міг спостерігати.

Чокі розслаблено кивнув, нахилившись низько в глибокий, театральний поклін перед замороженими детективами, неначе дражнячи їх, показуючи, що контролює ситуацію:

— Радий всіх вітати! — дзвенів його голос у тиші. — Сьогоднішня вистава… буде особливою.

Він повільно обійшов заморожених детективів, його погляд ковзав по кожному обличчю, насолоджуючись їхнім безсиллям. Тео, Ерік, Векс і Тесса намагалися хоч на міліметр рухнути, шукали слабкі місця, на руках пробігав тремтячий імпульс — відчувалася ледь помітна надія, що вони зможуть вирватися.

Лея сиділа на стільці, доросла, повністю безпорадна: руки міцно прив’язані до спини, ноги окремо, спина щільно притиснута. Серце калатало, дихання було прискорене, тіло напружене, шия тремтіла від спроб ухилитися. Вона не могла відштовхнути Чокі руками, але кожен м’яз тіла напружувався: спина згиналася, ноги впиралися в підлогу, плечі й корпус крутилися, щоб створити хоч невеликий опір. Її очі, наповнені сльозами, слідкували за Чокі.

Рука Чокі повільно крутилася навколо десертів на столі. Він торкався шоколадних тістечок, мармеладних куль, кремових еклерів, вибираючи найсмачніше. Його рухи були театральні, кожен жест — як частина вистави, а холодна атмосфера паралізувала Лєю ще більше.

— Беллісімо… — нарешті прошепотів Чокі, вибравши величезне тістечко, густо покрите кремом. Його очі блищали, губи зігнулися в лукаву посмішку, він повільно підходив до Лєї, насолоджуючись кожним її страхом.