74.11 — «Бійка та шоколадний хаос»

Фабрика ожила у всій своїй моторошній красі. Кожен крок лунав у липких коридорах, стіни дихали запахом цукру, карамелі та чогось гнилувато-солодкого, а світло ламп лише підкреслювало хаос навколо. Стеля видавала дивні скрипи, немов сама будівля сміялася над сміливцями, що наважилися увійти.

Векс і Тео: торт-бомба 
Команда ледве пересунулася в сусідню кімнату. Вузький коридор відчинився в невеликий зал, і всі, нарешті, зітхнули — але лише на мить.

Перед ними стояв величезний весільний торт на п’ять поверхів, прикрашений трояндами з мастики, блискучими намистинами й крихтами шоколаду. Він виглядав надто ідеально для покинутого заводу, немов хтось спеціально хотів звести їх із розуму.

— Це точно пастка, — буркнула Векс, стискаючи ніж, і її погляд ковзнув по дротах, що виглядали з основи.

— Або десерт… — посміхнувся Тео, але піт стікав по скронях, а плече ще палало від скла. Він нахилився ближче, обережно оглядаючи дроти. — Бачиш? Дріт йде від основи.

В цей момент двері за ними грюкнули й з усіх боків наглухо зачинилися. В кімнаті миттєво стало тихо, а потім лунко клацнув механізм. На верхньому ярусі торта загорівся маленький цифровий дисплей:
1:00 — відлік почався. Босба точно відлічував рівно хвилину.

— Чорт! — видихнула Векс. — Таймер! Нам лишається рівно шістдесят секунд!

— Добре, — промовив Тео, стискаючи зуби від болю в плечі. — Тоді працюємо швидко.

Векс присіла поруч, волосся торкнулося його щоки, і вона обережно сказала:

— Не рухайся. Один необережний рух — і крем стане останнім, що ти спробуєш.
— Та я тільки… — Тео не втримався і ковзнув пальцем по білосніжному крему, набрав трохи на кінчик і поклав у рот.

— ТЕО! — Векс смикнула його за лікоть, ледве стримуючи сміх і водночас страх.

— Що? — він підморгнув. — Я лише продегустувати. Кулінарна оцінка!

— Ти ідіот, — прошипіла Векс, але в куточках губ промайнув ледь помітний смішок. — Якщо вибухнемо — твоя вина!

Вона показала ножем на червоний дріт:

— Одночасно перерізати дріт і витягнути батарею знизу.

— Чотири руки б треба, — зітхнув Тео, обережно ковзаючи під торт, — але згоден, давай.

— Раз… два… три! — різко смикнула Векс. Тео вирвав коробочку з проводами та акумулятором. Торт здригнувся, і з нього вилетіла цукрова фігурка голуба, розбившись на підлозі.

— Все? — спитав він, облизуючи крем з пальця.

— Ні, — буркнула Векс, відсуваючи верхній ярус. — Ще один рівень. Динаміт і маршмелоу. — От твою ж…

— Можна ще раз дегустувати? — Тео витирає крем із губ і підморгує.

— ЛИШЕ СМЕРТЕЛЬНО НЕ РУХАЙСЯ! — гаркнула Векс, стежачи за дротами, що хитро петляли навколо.

В той самий час решта команди нервово розмістилася навколо, спостерігаючи за кожним рухом Векса та Тео. Альфа стояв біля дверей, гарчачи на будь-яку загрозу, а Лум і Кая влаштували імпровізовану "підтримку" — тримали під рукою печиво й маленькі кекси, готові жбурнути в будь-яку небезпеку.

— Тримайтеся, — крикнув Вирій, координуючи рухи всіх: — Ліворуч падає куля! Ерік, відкотись! Тесса, прикрий його!

У цьому хаосі, навіть із секундоміром на торті, здавалося, що вони працюють як єдине ціле: Векс контролює дроти, Тео нервово ковтає крем, Лум і Кая готують "бойові смачні засоби", Ерік і Тесса прикривають команду, а Вирій диригує їх усіх, немов у хороводі шоколаду, крему й сміху.

— Ще тридцять секунд! — крикнув Тео, ковзаючи рукою по ще липкому краю торта, щоб витягнути наступну частину механізму.

— Не забудь — пальці швидко, мозок швидше! — відгукнулася Векс. — І навіть не думай пробувати ще крем!

— Я ж лише продегустував… — тихо, але з хитрим блиском в очах, промовив Тео, і Векс ледве стиснула зуби, відводячи його руку.

За двадцять секунд вони вже тримали останню батарею в руках. Кожен серцевий удар лунав у грудях так, ніби відлік секунд торкається безпосередньо серця.

— Відлік майже закінчився… — пробурмотів Вирій, готуючись підстрахувати, якщо раптом щось піде не так.

І навіть у цьому хаосі, серед липкого крему, дзвону металу та криків — вони відчували: тільки разом можна пережити цей шоколадний хаос.

Ерік і Тесса: бійка з десертними пастками 
Зі стелі раптом обрушився дощ із пончиків, липкі мотузки закрутилися навколо рук і ніг Еріка й Тесси. Одразу стало ясно: це не просто пастка, це справжній десертний лабіринт смерті.

— Я НЕНАВИДЖУ ПОНЧИКИ! — заволав Ерік, відштовхуючи липку мотузку, яка вже обплутувала його щиколотки. Він відчував, як цукровий сироп прилипає до шкіри, важко рухаючи руками.

— Ха! Я ж казала — солодке вбиває, — відказала Тесса, різко рубаючи ножем мотузку. — Прикривайся мною!

— Ти впевнена? — він спробував відступити, але у відповідь величезна цукрова куля вдарила його в груди, відкинувши трохи назад.

— Ти живий? — крикнула Тесса, схопивши його за плече.

— Хоч і липкий, але живий! — відповів Ерік, випрямляючись і відштовхуючи ще одну мотузку. Його сорочка була в сиропі, волосся прилипло до чола, а на щоках блищали маленькі краплі шоколаду.