74.7 — «Викрадення Леї»

Будинок детективів усе ще гудів від епічного хаосу тортів, карамелі та шоколадних бризок, коли Чокі вирішив діяти. Його рухи стали стрімкими, наче в кіно: він підкидав у повітря невеликі шоколадні бомбочки, які миттєво вибухали, утворюючи густу шоколадно-карамельну завісу. Повітря на мить заповнювалося густим туманом із липкої маси — і поки всі відбивалися та ковзали, він спритно рухався, ховаючись за «солодкою завісою».

— Тепер твій час, мій десертний хаос! — реготав Чокі, підкидаючи ще одну бомбочку, яка вибухнула прямо перед Векс і Тео, змусивши їх відскочити назад.

Але маніяк перестрахувався: із хитрим блиском в очах він викинув спеціальну бомбочку-«липучку». Вона вибухнула, і вибухова хвиля миттєво приліпила Вирія до стіни. Його тіло зависло в повітрі, притиснуте карамельно-шоколадною хвилею, а руки миттєво прилипли, мов у супергеройському трилері.

— Вирій! — закричала Лея, панічно вириваючись з його рук, які ще намагалися звільнитися. — Що… що ти робиш?

— Я… тримайся! — крикнув він, намагаючись вирватися, серце билося шалено. — Лея! Я не можу…

Чокі рвонув уперед і раптово схопив Лeю за талію. Вона закричала, наче метелик, що спіймався у павутину:

— Ні! Відпусти мене!

— Ахахаха! — реготав маніяк-десертник. — Не панікуй, солоденька, це лише гра!

Вирій, ще прилиплий до стіни, боровся: він намагався відштовхнутися ногами, тягнув руки, відчуваючи, як липка маса тягне його спину, а кожна спроба лише сильніше прилипала до стіни. Його обличчя сповнене страху та безсилля, а очі блищали від поту і шоколаду.

— Я… я не можу її втратити… — пробурмотів він, ковзаючи по стіні, ніби під час екстремального альпінізму.

На допомогу кинулися Ерік і Тео. Тео, з подряпинами та липкими залишками карамелі на плечі і сорочці, підбіг, хапаючи Вирія за плече:

— Тримайся, друже! Ми витягнемо тебе!

— Ой… ой, трохи… тримайте, він прилипає міцніше, ніж я думав! — додав Ерік, посміхаючись крізь страх і хаос, відштовхуючи шматки карамелі.

Разом вони почали діяти: Ерік тягнув за ноги, Тео з силою штовхав плечі і спину, а Вирій намагався допомогти руками, хоч вони ще прилипали до стіни. Липка маса хрумтіла і тягнулася, наче живий ворог, але після кількох різких ривків і синхронної роботи трьох чоловіків Вирій нарешті відліпився від стіни, ковзаючи по підлозі в шоколадній калюжі.

Не гаючи часу, він миттєво підскочив, серце шалено калатало:

— ЛЕЯ! — закричав він на весь будинок, не звертаючи уваги на липкі сліди карамелі та шоколаду. — ЛЕЯ!

Його крик розірвав хаос, що ще бушував у будинку. Діти, що сміялися і ковзали по підлозі, на мить завмерли, а дорослі відчули прилив адреналіну від того, що Вирій в паніці кинувся назовні, шукаючи свою кохану.

Він вилетів на вулицю, ковзаючи по липкому тротуару, крики та сміх змішувалися з запахом шоколаду і карамелі. В очах Вирія світилася лише одна думка: знайти Лeю, бо час зупинився, і не було нічого важливішого, ніж врятувати її…

Ерік і Тео, все ще сковані пораненнями та липкими плямами на одязі, застигли на кухні. Перед ними відкрилася справжня катастрофа: стіни обліплені шоколадом, підлога перетворилася на ковзанку з карамелі, осколки тарілок та скляних дверцят розкидані всюди, а шматки тортів виглядали так, ніби влаштували власну дискотеку.

— Ого… — промовив Ерік, витираючи карамель з руки. — Ну… принаймні, це виглядає… епічно.

— Епічно — так, прибирати точно не будемо, — додав Тео, зітхаючи, і ледве не ковзнувши на шоколадній калюжі. — Хаос перемагає.

Векс, оглядаючи підлогу і смакуючи шоколадний туман носом, хитро підняла брову:

— Мабуть, так… Але якщо не до прибирання… — кинула вона погляд на Тео, на плечі якого залишилися крихітні осколки скла та кров, — перша допомога потрібна всім. Особливо тобі, герой нашого десертного апокаліпсису.

Тео зітхнув і підняв руку, прикриваючи кров’яний слід:

— Добре, Добре… не вмираю сьогодні, — пробурмотів він, посміхаючись крізь біль і липку карамель на одязі.

— Чокі ще не закінчив, — додала Векс, готуючись до наступної атаки, і всі троє сміялися. — А от кухня… хай буде хаос.

— Погоджуюсь, — кивнув Ерік. — Зараз пріоритет — Лея. А про цю красу подумаємо потім… коли маніяк-десертник остаточно зникне.