72.11 — «Зимовий кулінар-змовник»

Кая ще тримала в кишені теплий «ключ весни», пальці тремтіли від його пульсацій, коли з темного кутка хатинки почулося сухе, театральне покахикування. Альфа враз настовбурчив шерсть і загарчав, низько, по-справжньому грізно, виставивши лапи вперед, наче маленький вовк-охоронець, готовий до стрибка.

— Ну, нарешті! — протягнув голос із густим, гортанним 

акцентом. Із-за старої печі виринув чоловік у дивному вбранні: високий ковпак, фартух, обліплений борошном, обличчя червоне, вуса підкручені, мов ріжки круасана. У руках він тримав ополоник так, ніби то була шабля.

— Святий борщ… — вирвалось у Лума. — Це що, привид кухні?

— Привид? — чоловік випрямився й гордо виставив груди. — Я не привид! Я — великий кулінар! Герой зимових ринків, король гарячих страв і господар холодцю!

Він закрутив вуса так драматично, що Лум мало не розреготався.

— Чекав вас, малечо, — урочисто сказав кулінар. — Мені потрібна була зима. Без зими — кінець моєму краму. Ніхто не купить мої борщі, гарячі супи й вареники!

Кая підняла брову так скептично, що навіть Альфа загавкав з інтонацією: «Та ну, серйозно?»
— Тобто ви… сховали весну, аби продавати більше холодцю?

Кулінар кивнув, як генерал, що щойно виграв війну:
— Так! Ви смієтесь, а я мислю стратегічно! Влітку всі жують морозиво, восени — пироги, а що мені робити? Весна мене знищить!

— О, чудово, — Лум зробив вигляд, що занотовує в уявний блокнот. — Мотив злочину: страх залишитися без замовлення на узвар.

— Це ж навіть не злочин, це кулінарна трагедія, — підтакнула 

Кая, і в її голосі чулося співчуття, хоча очі все одно блищали іронією.

Кулінар погрозливо розмахнув ополоником:
— Я кулінар-змовник! Я зробив те, чого ніхто не смів: заховав сонце, аби зима тривала!

— Я тобі дам «змовник»… — пробурмотів Лум. — Це ж змова на манку й сметану.

Альфа гавкнув і зробив крок уперед, наче погоджувався: «І ще на пригорілі млинці».

У повітрі справді пахло гаром. Кая поморщилась і провела носом у повітрі:
— Це у вас… підгоріло?

Кулінар почервонів ще більше:
— То… експериментальна страва! «Млинці апокаліпсису». Для особливих гостей.

Лум не втримався і зареготав:
— Точно, тепер зрозуміло, чому ви самі тут сидите в темряві!

Кая, попри всю небезпеку, відчула, як серце її б’ється швидше. Вона встигла подумати: яке ж абсурдне життя, якщо тебе намагається зупинити кухар з ополоником, а твій друг жартує, наче ви на вечірці.

Та саме тоді двері хатинки різко рипнули, пропускаючи в середину потік світла і холодного повітря.

— Діти?! — вигукнула Векс, її голос луною відбився від потрісканих стін.

Вона ввірвалася всередину першою, очі блищали. Тео за нею тримав лупу напоготові, наче це була зброя: він приклав її до ока так рішуче, що на його обличчі з’явилася велика, гігантська брова.

— Я ж казав, — пробурмотів Тео, поправляючи піджак. — GPS-маячок у кишені Каї — і от ми тут.

— Ти… ЩО?! — Кая закричала так, що навіть кулінар відсахнувся. — Ти вшив у мій одяг маячок?!

— З міркувань безпеки, — виправдовувався Тео, піднімаючи руки. — І трохи з параної. Ну добре, багато з параної.

Кая аж розгубилася від такого нахабства. Лум тихенько шепнув:
— Якщо чесно, це найромантичніший акт стеження, який я бачив.

— Замовкни! — огризнулася Кая, але щоки її зрадницьки почервоніли.

Слідом зайшли Вирій і Лея. Вирій глибоко вдихнув і одразу зморщив носа:
— Хм… підгорілий кріп, пригорілі млинці… явно справа рук кулінара.

Лея зітхнула:
— Ти ж знову голодний, так?
— Ну а що? Сліди завжди ведуть мене на кухню.

Ерік і Тесса увійшли останні. Вони йшли, тримаючись за руки, і сміялися з чогось свого. Ерік кинув погляд на кулінара в ковпаку, хмикнув і сказав:
— А я завжди знав, що найбільша загроза цивілізації — це людина з ополоником.

Тесса притиснулася плечем до нього й прошепотіла:
— Головне, щоб він не перейшов на виделку.

Кулінар-змовник різко обернувся, намагаючись виглядати суворо. Але його впевненість танула: тепер у хатинці були собака, двоє дітей і шість детективів. Альфа гарчав, показуючи зуби й намагаючись вкусити за шнурівки.

— Стійте! — вигукнув кулінар. — Я… я не злодій у класичному сенсі! Я лише хотів, щоб моя крамниця не спорожніла! Я жертва… жертва весняних салатів!

Векс склала руки на грудях і підняла підборіддя:
— Ага. Жертва маркетингу. Це не дає тобі права ховати весну.

Кая подивилася на нього і вже лагідніше сказала:
— Вам варто спробувати морозиво. Воно теж продається навесні.

— І окрошку! — підказав Лум. — Холодний суп — це ж мрія будь-якого реформованого злочинця.

Детективи вибухнули сміхом. Навіть кулінар знітився, його руки опустилися. І тут Альфа блискавкою підскочив, вихопив ополоник із його рук і гордо відійшов убік, тримаючи трофей у зубах.