72.8 — «Карта, намальована сметаною»

Лум і Кая сиділи навколо святкового столу, уважно переглядаючи млинці з дивними символами. Альфа крутився поруч, іноді вистрибуючи на лавку, щоб обнюхати черговий «ключ до таємниці». Його носик миготів біля кожного млинця, немов собака намагається прочитати невидимі літери.

— Дивись, — Лум нахилився до Каї, — якщо скласти всі символи разом, вони утворюють щось на кшталт карти. Бачиш? Ці рисочки тут… і ця хвиляста лінія там… — він провів пальцем по млинцю, як по кресленням. — Мабуть, це як план ярмарку.

— Ух ти! — Кая широко розплющила очі і похитала головою. — Це наче стародавня карта скарбів! Тільки замість островів тут ятки, ковзанка і навіть сцена.

Альфа, не бажаючи залишатися осторонь, підійшов і ляг на край столу, дивлячись на млинці очима, що блищали азартом. Потім лапою обережно штовхнув один млинець, немов намагаючись вказати Луму правильний шлях.

— Ти теж помітив, що цей символ веде до окремої ятки з печивом? — запитав Лум, нахиляючись до Каї.

— Так! І там написано «Таємна пічка», — захоплено сказала Кая, притискаючи до себе блокнот. — Це повинно бути щось особливе. Може, хтось готує секретні смаколики! Або навіть чарівні млинці…

Лум витягнув олівець і почав малювати карту на папері, уважно переносячи всі символи та контури. Кая підставила сметанний соус, щоб позначити «дорогу» та особливі точки на карті, сміючись при кожному випадковому розмазуванні.

— Ой, Альфа! Не лізь у сметану! — засміялася Кая, відсмикуючи його лапу.

— Ха-ха, він вирішив, що це справжнє полювання на скарб, — додав Лум, намагаючись не сміятися над тим, як собака трохи замастив носа білим соусом.

— Схоже, він хоче бути головним дослідником, — додала Кая, намагаючись обережно підштовхнути Альфу в потрібний бік, щоб не перевернути карту.

Після декількох хвилин інтенсивного аналізу вони визначили, що «Таємна пічка» позначена маленьким символом, схожим на кружечок із трьома рисочками всередині.

— Ми повинні її знайти першими! — вигукнув Лум, радіючи від почуття пригоди. — Уявляєш, що там може бути? Може, супер-сирний млинець або млинці з начинкою, яка зникає в роті за секунду!

— Тільки уяви, — підморгнула Кая, — якщо ми знайдемо «Таємну пічку», ми станемо справжніми дослідниками-смаколиками!

Альфа, відчувши командний настрій, стрибнув на підлогу й почав кружляти навколо, махаючи хвостом, ніби казав: «Я готовий до експедиції!»

— Добре, маленький шпигуне, — Лум нахилився до нього. — Ти будеш нашим провідником.

Вони повільно, але рішуче почали рухатися поміж яток ярмарку, уважно порівнюючи карту зі справжніми прилавками. Кожен ковток повітря був просякнутий запахом свіжих млинців, цукрової пудри та спецій, а по плечах інколи падав легкий сніг, що відблискував у світлі ліхтарів.

— О, подивись! — Кая зупинилася біля прилавку з налисниками. — Там символ схожий на той, що на млинці з карти!

— Ідемо слідом, — кивнув Лум, беручи Альфу на короткий повідок, щоб собака не вирвався на ятки. — Може, це і є перша підказка до «Таємної пічки».

Діти пробиралися між гомоном і сміхом, іноді спотикаючись через розкидані млинці або сніг, який залишався після попередніх ігор. Кожен крок був маленькою пригодою, сповненою несподіванок: хтось з продавців жартівливо підсовував ложку сметани прямо на карту, а Альфа намагався встигнути все понюхати і «захопити» для себе.

— Ця весна буде незабутньою, — прошепотіла Кая, відчуваючи, як серце б’ється швидше від азарту і веселощів. — Знаєш, Лум, я ніколи не думала, що розгадування млинцевого шифру може бути такою пригодою!

— Я теж, — відповів Лум, дивлячись на карту, а потім на її захоплені очі. — Але найкраще, що ми робимо це разом… і Альфа теж із нами.

— Ха-ха, — підморгнув собака, роблячи коло навколо них і час від часу зупиняючись, щоб обнюхати кожну сметанну сліду. — Виходить, ми справжня команда дослідників.

— Дивись, Кая, символ веде праворуч, — Лум нахилився до карти, — а далі… там маленький круг, схожий на двері. Може, це і є «Таємна пічка»!

— Значить, попереду — справжня пригода, — тихо прошепотіла Кая, тримаючи Лума за руку. — І я не можу дочекатися, щоб дізнатися, що там всередині.

Вони рушили далі, Альфа попереду, наче справжній маленький шпигун-провідник. Кожен їхній крок супроводжувався маленькими випадковими пригодами: розсипана цукрова пудра, що осипалася на голову Лума, кумедні вигуки дітей, що намагалися підглядати за картою, і легкий запах смажених млинців, що вабив їх до наступного пункту.

— Гей, Кая, дивись, хтось залишив маленькі сліди сметани, ніби підказку! — радісно вигукнув Лум, нахиляючись ближче.

— Іди за ними, Альфа! — сміялася Кая. — Ти наш найкращий слідопит!

Так вони йшли далі, перетворюючи звичайну весняну прогулянку на справжнє розслідування з таємними знаками, сміхом, маленькими несподіванками та азартом, який підживлював бажання дійти до кінця цієї млинцевої карти й відкрити загадкову «Таємну пічку».

Їхні серця билися швидше, а Альфа час від часу виглядав на них, ніби підбадьорюючи: «Ще трохи, і ми розкриємо таємницю!» Музика ярмарку, аромат сметани й свіжих млинців та дитячий азарт створювали чарівну атмосферу, де кожен рух був частиною великої весняної пригоди.