72.3 — «Снігова баба-млинець і зуби Альфи»

Після гучного конкурсу площа знову наповнилася сміхом, запахами й гуркотом каструль. Але найгучніший регіт лунав з кута біля криниці, де вже встигли взятися до справи Лум і Кая. Діти вирішили, що традиційне опудало Зими — то надто нудно. І придумали своє: снігова баба-млинець.

Вони швидко зліпили три великі кулі зі снігу й поставили одна на одну. Замість вугілля для очей Кая приліпила дві налисники з маком. Виглядало це так, ніби баба витріщалася солодким здивованим поглядом. Рот зробили з вареників, викладених півмісяцем, а ніс… спочатку була звичайна морква, але Лум рішуче її зняв.

— У нашої баби буде ніс-млинець! — гордо оголосив він і приліпив гарячий, ще паруючий млинець прямо на середину обличчя.

— Але він же сповзе! — Кая схопилася за голову.

— То й добре, — Лум розправив плечі. — У нас буде перша в світі баба з рухомим носом.

Альфа, звісно, вирішив, що вся ця конструкція створена виключно для нього. Він підскочив до «носо-млинця» й спробував ухопити його зубами. Діти заверещали.

— Альфа, ні! Це святиня! — кричав Лум, висмикуючи з кишені баночку варення, щоб відволікти собаку.

— Геть, зубата весна! — Кая простягнула йому шматок ковбаси, який дивним чином тримала у рукаві.

Альфа відволікся лише на мить, вилизав ковбасу й знову рвонув до снігової баби. У результаті ніс-млинець з’їхав трохи набік, і тепер снігова конструкція виглядала так, ніби щиро підморгувала всім присутнім.

— Він її… він її їсть? — запитала дівчинка з натовпу, притискаючи руки до грудей.

— Це не їжа, це мистецтво, — спробував пояснити продавець пиріжків, проте сам почав сміятися і клацати фотоапаратом.

Жителі міста зібралися навколо, дивилися й не знали, сміятися чи плакати. Бабця з пиріжками схрестила руки й строго сказала:

— За моєї молодості опудала робили з соломи, а не з тіста!

— Та ви що, бабусю, це ж прогрес! — вигукнув молодий продавець меду. — Це ж… гастрономічна скульптура!

Інші сміялися й навіть почали приносити свої страви, щоб «прикрасити» бабу. Хтось приліпив замість ґудзиків варені яйця, інший причепив ковбаску, як шарф, а одна дівчина принесла баночку сметани й ляснула її на голову сніговій бабі — «для зачіски».

— О, моя зачіска! — Лум прикинувся ображеним, ніби баба заговорила, і натовп вибухнув сміхом.

— Я ж казав, що це живе мистецтво! — додав Кая, розмахуючи ложкою від гарячого борщу, який випадково пролився на сніг.

Детективи теж підійшли подивитися.

— Ну що ж… — почала Векс, піднімаючи брову. — Я бачила багато речових доказів, але це вперше зустрічаю підозрювану, яка складена з млинців.

— І з вареників, — уточнив Тео, мало не падаючи від сміху. — До речі, це дуже правдоподібна посмішка.

— Не дай боже вона заговорить, — відмахнулася Векс, хитро посміхаючись.

Тесса сміялася до сліз:

— Ерік, зроби фото! Це ж історичний момент — перша снігова баба, яка пахне сметаною.

— Якщо я підпущу Альфу ще на хвилину, то фото буде вже археологічним доказом, — відповів він, тримаючи пса за ошийник.

Вирій дивився на цю всю абсурдну картину з легкою посмішкою й прошепотів Лєї:

— От скажи, в якому ще місті опудало зими можна з’їсти до вечора?

— І залишитися без вечері, — засміялася вона, поклавши голову йому на плече.

Тим часом діти урочисто оголосили:

— Ми проголошуємо це бабу-млинець головним символом проводів зими!

Натовп зааплодував, дехто навіть крикнув «Слава!».

Альфа ж у відповідь гавкнув і нарешті вхопив один з «ґудзиків-яєць». Снігова баба похитнулася, але вистояла. Тепер вона виглядала ще більш абсурдно — з одним оком-млинцем і перекошеною усмішкою з вареників.

— Це ж геніально! — захоплено вигукнув музикант із «Бубонного Десерту». — Я навіть нову пісню складу: «Балада про снігову бабу-млинець».

І тут гурт різко змінив мелодію. З гуслів, гармошки й самовара полився ритм народного танцю, і хтось із ведучих гучно вигукнув:

— А тепер — танці для всіх!

Площа загуділа ще дужче. Діти кружляли довкола витвору, Альфа гавкав і стрибав, натовп аплодував, а детективи лише переглядалися з посмішками. Хтось відчував гордість, хтось легке здивування, а хтось — гострий апетит.

— Хто б міг подумати, що з млинців, вареників і трохи безглуздості може вийти справжній шедевр? — прошепотів Вирій.

— А ще й із собакою, що хоче його з’їсти, — додала Лея, не стримуючи сміху.

І хоча баба-млинець стояла криво, обліплена млинцями, варениками й ковбасою, вона стала символом цього дня. Бо ж у Хроніках завжди саме так: навіть найбезглуздіша ідея перетворюється на щось незабутнє, яким сміх, музика і запахи наповнюють серця всіх присутніх.