72.2 — «Каструльна симфонія і пельмені всередині»

Центральна площа цього дня нагадувала казковий ярмарок, який хтось пропустив крізь абсурдний міксер. Уздовж рядів виросли ятки, наче гриби після дощу. Одна вся була завішана рушниками з червоними півнями, що гордо розпушували хвости, друга світилася, мов соняшникове поле, а третя взагалі мала дах зі старих сковорідок, які дзенькали при кожному подуві вітру. Люди жартували, що це не ярмарок, а «музей кухонної феї».

Повітря густо пахло маслом, цибулею та солодким варенням — так сильно, що навіть завірюха, яку обіцяли синоптики, зупинилася на околиці й зависла, наче й вона хотіла підкріпитися.

Посеред площі стояв гурт із дуже промовистою назвою «Бубонний Десерт». Вони виглядали так, ніби збиралися на репетицію, але по дорозі заглянули на горище й прихопили все, що там знайшли. У руках музикантів блищав самовар-барабан, три різнокаліберні гуслі, гармошка з поламаною клавішею (та, що вперто грала лише «Пиии!»), і величезна дерев’яна ложка, підвішена на дроті. Їхня музика складалася з уривків весільного маршу, дитячої колискової й дивного мотиву про ковбасу. Звучало це як хаос, але такий життєрадісний, що натовп тупав, плескав і навіть підтанцьовував.

— Якщо це весняна симфонія, то я офіційно подаю петицію за повернення зими, — пробурмотіла Векс, прикриваючи вуха рукавичками.

— Ні, це ідеально! — Тео засміявся й обійняв її. — Падати під таку музику навіть веселіше.

— Дякую, уявила, — закотила очі вона, але посмішка все одно видалася.

Замість дзвону винесли на сцену величезну каструлю, що сяяла, як дзеркало для гігантів. Десятки людей схопили ополоники й почали гатити по ній, створюючи справжню «каструльну симфонію».

— Це атака снігових гномів! — Лум закрив вуха своїм ведмедиком.

— Це музика весни, — заперечила Кая, підстрибуючи в такт. — Просто вона… каструльна!

Альфа завив у тон, так протяжно, що гармошка гурту раптом здалася ідеально налаштованою. Натовп завив від сміху.

І тут оголосили головний абсурдний конкурс дня: «Хто швидше з’їсть млинець із пельменями всередині».

Довжелезний стіл накрили мереживною скатертиною, а на тарілках вишикувалися млинці-монстри: товсті, мов енциклопедії, із трьома пельменями в середині та цілою рікою сметани зверху.

— Це справа для нас, — урочисто заявив Вирій, закочуючи рукави. — Хтось мусить розкрити цей кулінарний злочин.

— Якщо я зламаю зуб, ви всі мої свідки, — попередив Ерік, поправивши капелюха.

— А я суддя, — всілася Тесса й зосереджено подивилася на тарілку. — Тут змова тіста й фаршу. Я бачу по текстурі.

— Ну що, спробуємо? — Векс підморгнула Тео.

— Це не сила, а стратегія, — він серйозно оглянув млинець, наче план бою. — У нього є слабке місце. Треба його знайти.

Лея лише зітхнула, але сіла поруч із Вирієм. Той нахилився й прошепотів:
— Якщо я виграю, приз дістанеться тобі.

— Який приз? Болі в животі? — вона пирснула зі сміху.

Суддя гримнув ополоником по каструлі:
— Почали!

Ерік одразу вкусив, але млинець вислизнув і з плюхом опинився в нього на колінах.
— Ну от, ковбой, тепер у тебе «начинені» штани, — реготала Тесса, аж сльози виступили.

Векс різала акуратно, маленькими шматочками.
— Мам, швидше! Це ж битва фаршу! — кричала Кая, смикаючи її за рукав.

Тео спробував запхати одразу половину млинця й застиг із надутих щок, схожий на білку, яка набрала горіхів.
— Тео, ти романтичний навіть із пельменями в щоках! — мало не падала зі сміху Векс.

Лея їла повільно й методично, але Вирій нахилився до неї:
— Уяви, що це доказ, який треба швидко заховати від злочинця.

Вона розсміялася й пришвидшилася.

Діти стрибали навколо:
— Вперед, лицар млинців! — вигукував Лум, махаючи ведмедиком.
— Мам, захопи полонених пельменів! — командувала Кая, підстрибуючи так, що мало не залізла на стіл.

Альфа бігав уздовж лави, гавкаючи, намагаючись урвати шматок, що падав долу. Раз він таки схопив край серветки й мало не стягнув тарілку на себе.

Фініш видався комічним. Ерік і Вирій разом проковтнули останній шмат і вже підняли руки, але суддя гучно вигукнув:
— Насправді виграла вона!

Усі глянули на Лею. Вона вже давно доїла млинець і спокійно витирала губи серветкою.

— Я? Але ж я не поспішала, — розгубилася вона.

— У тому й секрет, — Вирій ніжно стиснув її руку, дивлячись закохано.

Натовп вибухнув оплесками, діти стрибали від радості, а Альфа гордо вилизував тарілку Тео, отримавши свій «приз».

Приз для Леї

Організатор театрально підняв над головою великий плетений кошик. Натовп завмер. Із кошика визирнуло… щось дивне.

— Пані та панове! — проголосив він. — Чемпіонка отримує «Букет із млинців»!

З кошика визирнули млинці, складені у вигляді тюльпанів та троянд. Кожен був прошитий кольоровими стрічками й посипаний цукровою пудрою, що блищала на сонці, як іній.