Розділ 72 — «Масляна, млинці та зниклий ключ весни»; 72.1 — «Анонімка з млинця»

Березень завітав, як завжди, трохи нахабно — ніби гість без запрошення, що відчинив двері ногами. Зима ще трималася за гілки, за дахи, за заметені вулиці, але в повітрі вже пахло весною. Сніг лежав твердим, але втомленим, наче дідусь, якого силоміць затримали на вечірці, хоча він давно хоче додому. І цей сніг уже не сяяв сліпучо-білим, а сірів, вбираючи пилюку та тіні. Та попри це, у повітрі витав запах талої води, свіжості й оновлення.

Погода була примхливою: холодна, але не морозом. Вітер часом люто зривав шапки з дітей і пробирав під комір, мов нагадав, що ще не час розслаблятися. Синоптики грозили завірюхою, та поки що все обмежувалося капризними поривами вітру, які здіймали сніг у міні-торнадо й ганяли його площею.

Центральна площа кипіла життям. Сьогодні було 2 березня, і всі знали: настав час Масляної. Ятки прикрашали вишитими рушниками, на довгих столах розкладали баняки, а десь уже шкварчала сковорода, розливаючи по повітрю золотистий аромат свіжого тіста. Хтось підтягував бочки з медом, хтось прикручував на жердину сонячні прапорці. Гурт музик пробував гуслі та бубни, але вітер так роздмухував звуки, що вони звучали як абсурдний оркестр, котрий грає одночасно веселу й сумну мелодію.

— О, дивись, пахне весною, — Лея глибоко вдихнула, поправивши хутряний комір. — І трохи… млинцем з маслом.
— Це не весна, це твій нюх на їжу, — усміхнувся Вирій, вказавши на бабцю, яка саме перевертала перший млинець. — Ти як детектор млинців: тримаєш курс на запах.

— І що з того? — гордо відповіла Лея, ховаючи усмішку. — Мій нюх завжди приводить до правди. І до тепла.

Тесса, як завжди, була в русі. Потягнула Еріка за рукав і мало не розсипала йому з кишені дріб’язок.
— Дивись, он там! Чула? Обіцяли поставити гойдалку з млинців. Я мушу це перевірити!

Ерік пирхнув, але слухняно пішов поруч.
— Гойдалка з млинців? А якщо вона розвалиться?

— Тоді я впаду в бочку з варенням, і це буде найромантичніший порятунок у твоєму житті, — відрізала вона, але щоки у неї спалахнули, бо сама уявила цей момент.

— О, то я мушу завжди тримати при собі ложку, — жартома пробурмотів він.

Векс тим часом намагалася втримати Каю. Дівчинка тягнула її просто до ятки з барвистими стрічками, що тріпотіли на вітрі.
— Мам, купи мені! Я прикрашу свого снігового лицаря! Він буде найнарядніший!

— Це ж свято проводів зими, а не конкурс моди, — буркнула Векс, але, побачивши, як Тео ледь стримує сміх, розтанула. — Гаразд, одну. Але тільки не вішай її на собаку!
— Я б повісила! — радісно відповіла Кая й підстрибнула. — Альфа теж лицар, тільки пухнастий!

А Лум йшов урочисто, немов полководець, обіймаючи свого плюшевого ведмедя.
— Він буде головним учасником свята, — гордо заявив хлопчик. — Я зроблю йому млинець-шолом і дам армію капустяних воїнів.

— Я вже боюся тієї армії, — прошепотів Ерік, але так, щоб син не почув.

Альфа, між тим, поводився як справжній харчовий детектив. Він то обнюхував замети, то заглядав у відра, то тихцем сунув носа в мішок із борошном. І коли кухар відвернувся, пес обережно підняв лапою миску й втупився в тісто так, ніби бачив у ньому прихований всесвіт.

І саме тоді Тесса нахилилася до ятки й помітила згорток. Папір, складений рівно, як лист. Вона підняла його й, не вагаючись, розгорнула.
— «У млинцях заховано більше, ніж тісто… шукайте правду».

Вітер ніби на хвилину стих, а всі навколо замовкли. Навіть Альфа підняв голову, настороживши вуха.

— Це що, жарт? — примружився Ерік. — Чи початок нового завдання?

— Яке ще завдання? — Лея вдала здивування, але в її очах уже загорілася іскра цікавої небезпеки.
— Це шифр, я впевнений, — урочисто заявив Лум. — Його залишив сніговий лицар!

— Бр-р, та ну, — заперечила Кая, — це фея весни. Вона сховала підказку в млинець, щоб тільки справжні герої змогли знайти її.

— Або ж місцевий кулінар вирішив познущатися, — Векс склала руки на грудях, але й сама вдивлялася в папірець, наче там було більше, ніж написані слова.

Альфа гавкнув і спробував ухопити клаптик, тягнучи його прямо з рук Тесси. Його очі світилися азартом, наче він казав: «Ви всі довго думаєте! Давайте вже шукати млинці!»

Та раптом вітер вихопив папірець і закрутив його високо в повітрі. Усі розгублено зойкнули, а Вирій спокійно підскочив і зловив його рукавицею, притискаючи до грудей.
— Це не випадковість, — серйозно мовив він. — Хтось дійсно залишив нам загадку.

Діти закричали від радості. Кая аж застрибала на місці, тримаючись за мамину руку:
— Це значить, що Масляна буде ще цікавішою!

— Я ж казав! — підхопив Лум, обіймаючи ведмедика. — Тут буде не тільки свято, а й розслідування!

І доки площу наповнювали звуки гуслів, гуркіт каструль і аромат гарячих млинців, герої стояли в самому центрі, усміхаючись. Бо березень подарував їм одразу дві обіцянки: весну з її теплом і ще одну дивну, абсурдну справу, яка вже чекала на розгадку.