71.4 — Зниклі шоколадки й слід гнома

Свято кохання котилося, як санки з гірки: з реготом, падіннями та несподіванками. Та раптом усі завмерли — зникла коробка з шоколадними сердечками Векс.

— Стоп! — крикнула вона так, ніби вкрали не солодощі, а державні таємниці. — Де моя коробка?! Вона щойно була тут, біля стільця!

Тиша тривала рівно три секунди, після чого Лум переможно підняв руку:

— Я бачив! Це був сніговий гном! — він зробив кілька кумедних дрібних кроків, ковзаючи по льоду. — Він отак прошмигнув і потягнув скарб у свою нору!

— Брєд! — одразу відказала Кая, випрямившись. — Це була снігова фея. Я ж бачила блискітки! — і розмахнула капустяною валентинкою так, наче це магічна паличка.

— Блискітки з капусти? — здивувався Ерік, але враз отримав легкий «контрольний» ліктем від Тесси.

— Не смійся, ковбой, — суворо сказала вона, але очі сміялися. — Може, діти й справді помітили щось, що ми пропустили.
Альфа, відчувши драму, зірвався з місця. Повідець вислизнув із рук Вирія, і пес рвонув вперед, тягнучи за собою ковдру, що лежала на снігу. Ковдра розгорнулася, мов прапор, і разом із нею по заметах почали літати кілька загублених валентинок.

— Він на сліду! — крикнула Лея, ледве стримуючи сміх. — Альфа, сюди!

— Я ж казав, гном лишив доказ! — гордо підтвердив Лум, бігши за собакою.

— Це точно фея! — перекрикувала його Кая, несучись на санках слідом.

Тео й Векс: романтика серед заметів

Тео, відчувши себе справжнім «керівником операції», вирішив оглянути площу з невеликого снігового підвищення. Він піднявся, зробив гордий крок уперед… і миттєво ноги роз’їхалися в різні боки. Наступної секунди він із гучним «шльоп!» зник у заметі, здійнявши снігову хмару так, що навіть Альфа зупинився й здивовано гавкнув.

Сніг розлетівся довкола, а сам Тео залишив у заметі відбиток, який підозріло нагадував велике сердечко.

— Тео! — вигукнула Векс, кинулася йому на допомогу, але поспіх і слизький лід зіграли з нею злий жарт. Вона зробила два кроки й посковзнулася, пролітаючи кілька сантиметрів у повітрі, немов акробатка з цирку. Закінчилося це гучним «плюх!» — вона приземлилася просто на його груди.
— Ну от, — хрипко видихнув Тео, розсміявшись, хоч і зніс півзасніженої гори під собою. — Тепер ми — доказова база. Власноручна копія серця на снігу.

— І без шоколаду! — пробурмотіла Векс, обурено піднявши голову, але не витримала й теж розсміялася. Його руки тим часом уже щільно тримали її, і, чесно кажучи, вона зовсім не поспішала підводитися.

— Зате з тобою, — прошепотів Тео прямо їй у вухо, так тихо, що чула тільки вона.

Векс відчула, як її щоки миттєво запалали теплом, хоча мороз пробирав до кісток. Усмішка розквітла на обличчі, вона витерла рукавицею з його щоки сніг і, перш ніж він устиг щось сказати, швидко торкнулася губами його скроні.

— Якщо хтось питає, — вона підморгнула, — ми просто перевіряли, чи можна робити «снігові валентинки».

— І як результат? — Тео підняв брову, намагаючись не виглядати надто самовдоволеним.

— Дуже вдалий, — відказала вона й залилася сміхом, бо відчувала, як його подих змішується з холодним повітрям і створює дивне відчуття тепла посеред зими.

Їхні обличчя були так близько, що кожна сніжинка, яка падала між ними, ставала маленькою перешкодою на шляху до наступного поцілунку. І коли Векс уже подумала, що Тео знову пожартує, він раптово перевернув її на спину у заметі, засипавши їх обох снігом.

— Тео! — обурено скрикнула вона, хоча сміх уже розривав її зсередини. — Ми що, тепер сніговики?

— Найбільш закохані сніговики, — відповів він, ковзаючи носом по її щоці й ловлячи губами її сміх.

Десь неподалік Кая гучно закричала:
— Тату! Мамо! Не валяйтеся довго, у нас тут справжнє слідство!

Векс і Тео переглянулися, задихаючись від сміху, і водночас сказали:

— Армія гірки завжди все контролює.

Вони ще кілька секунд залишалися в обіймах, попри крики дітей і гавкіт Альфи, ніби в усьому світі існував лише цей замет і їхнє маленьке тепле сердечко всередині нього.

Геройські падіння
На іншому кінці площі Ерік, який щойно почув теорії дітей про «снігового гнома» та «снігову фею», раптом вирішив діяти як справжній ковбой-детектив. Він підняв руку, ніби сигналізуючи всім: «Я йду на завдання!», і рвонув уперед так рішуче, що навіть Альфа розгублено гавкнув, не зрозумівши, хто з них головний мисливець.

Його траєкторія, щоправда, нагадувала не героя-вершника, а ковзання пінгвіна на животі: ноги роз’їхалися, руки розмахували у всі боки, ковбойська шапка хиталася так, що 

здавалося, ось-ось полетить уперед швидше за господаря.

Прямо на його шляху стояла пічка з імбирними серцями, які дбайливо доглядала Лея. Вона лише встигла закричати:
— Тільки не мої серця-а-а!

І в ту ж секунду Тесса вхопила Еріка за куртку.

— Ти куди, герой? — сміючись, запитала вона, намагаючись втримати його, але їх обох ковзало вперед. — Романтику рятувати чи печиво?