69.2 — Санки, вітер і маленькі витівки

Сніг кружляв у повітрі, вітер роздував шарфи й закручував крихітні крижинки у завірюху, а Лум і Ерік рушили вниз по першому схилу двору. Лум сидів на санках, міцно тримаючи в руках гілку, яку обрав за «чарівний погонич», і махав нею вправо-вліво, наче вершник, що підкорює засніжені простори.

— Біжи швидше, тато! — реготів Лум, відчуваючи, як мороз щипає щоки. — Моя армія вимагає швидкості!

— Обережно, капітан Лум! — відповів Ерік, регочучи і трохи нахиляючись, щоб втримати санки від перекидання. — Моя шапка — не прапор, і я не збираюся змагатися з твоїм конем!

На сусідньому схилі Кая реготала на санках з Тео. Він тимчасово віддав їй «кермо», і дівчинка махала рукавичкою, ніби давала сигнал «армії коней», які мали підкорити снігові простори.

— Ні, ще не час! — реготала Кая, коли Тео нахилився, щоб захистити її від випадкового падіння. — Моя армія переможе!

Вирій йшов поруч, тримаючи повідок Альфи, яка наполегливо ганяла санки, іноді заплутуючись у мотузках, стрибаючи і лаючи від радості, ніби хотіла взяти участь у змаганнях.

— Альфа, не лізь туди! — реготав Вирій, обережно відтягуючи собаку. — Ти не ведеш команду, це Ерік капітан!

Лум упав на сніг, але моментально підскочив, реготавши:

— Все частина гри! Всі на борту, капітан на місці!

— Подивись на це! — сміялася Кая, підкладаючи сніг під санки Лума, щоб «тато їхав швидше». — Новий тип прискорення, еге ж, тато?

— О, так, — відгукнувся Ерік, регочучи. — Я вже втомився від цієї «конярської» роботи. Гаряче какао хтось приготував?

— Гаряче какао? — підхопив Тео, — а мені капучино з маршмеллоу! Ми ж теж заслуговуємо на винагороду за старання!

— Тільки не забувайте про санки! — сміялася Тесса, спостерігаючи, як вітер роздуває шарфи, а сніг летить дрібними кристалами. — Якщо ви впадете, це буде нова «зимова пригода»!
Векс йшла поруч із Тео, тримаючи його за руку і тихо сміючись:

— Я не можу повірити, що вони придумали все самі… Лум із гілкою, Кая з командою коней… А ми лише супроводжуємо їхню творчість!

— І при цьому ловимо кожен момент для поцілунків, — підморгнув Тео, притискаючи Векс ближче до себе. — Маленькі перерви на ніжність теж частина нашої зимової експедиції.

— А як же виховання дітей? — сміялася Векс, — Лум і Кая вже навчаються командній роботі, а ми навчаємо їх ще й терпінню та стратегічному плануванню. Хто б міг подумати, що санки стануть навчальним інструментом!

— І сміх! — підхопила Тесса, — найголовніший інструмент навчання. Якщо сміху немає, навчання не працює. Ерік і Тео просто обслуговують ці маленькі експериментальні армії.

Сніг хрумтів під ногами, вітер підіймав завірюхи, а діти сміялися, іноді падаючи і тут же підскакуючи, показуючи, що це все частина гри. Ерік і Тео жартували, хто з них гірший «коняр» і хто заслуговує на винагороду.

— Я заслужив гаряче лате! — реготав Ерік, розмахуючи руками, щоб втримати рівновагу.
— А я — капучино з зефірками! — додав Тео, підкидаючи руку Кає для сигналу.

Альфа продовжував активно «контролювати» санки, заплутуючись у мотузках і стрибаючи навколо, поки Вирій реготав, спостерігаючи за хаосом.

І тут Лум підняв голову, якраз коли санки їхали по невеликому спуску, і вигукнув:

— Тато! Дивись!

Ерік нахилився вперед, спершись на коліна:

— Що там, капітане? Що ти побачив?

Кая скрикнула у відповідь:

— І я хочу подивитися!

Всі дорослі затамували подих і обернули голови, а Альфа підстрибнув, намагаючись зазирнути разом із ними. І тоді вони помітили… сосиску, що висіла на ліхтарі, немов дивний зимовий декор.

Сніг паданням обрамляв цю дивину, вітер кружляв її, і в очах дітей промайнула захоплена подивована радість. Це було початком маленької загадки, яка обіцяла нові витівки і ще більше веселощів…