68.4 — «Сімейні ковзани і ноутбук-мученик»

Сліди, що почалися біля сніговика, впевнено тяглися через двір. Вони зигзагували біля старої криниці з облупленим цямриною, робили кілька дивних петель так, ніби той, хто їх залишив, танцював у валянках польку, потім перетнули вузький рівчак і врешті вивели на дитячий майданчик. Там усе ускладнилося: поверхню вкривала блискуча крижана кірка, гірка світилася тоненьким шаром льоду, а гойдалки застигли, немов завмерли в очікуванні таємного сигналу.

— Увага, тут слизько! — гукнув Ерік, піднявши руку, наче регулювальник руху. Його голос звучав настільки серйозно, що навіть ворона на гойдалці змахнула крилами й полетіла.

Та було запізно. Вирій, занадто зосереджений на дивних відбитках маленьких долонь у снігу, забув дивитися під ноги. Його чоботи роз’їхалися в різні боки, він безпорадно замахав руками — і, стискаючи ноутбук у руках, завалився на спину.

— Ноутбук! — встиг вигукнути він.

Ноутбук скрипнув, а потім видобув з себе звук, схожий на тяжке зітхання: «прощавайте».

— Ти, голово, а не ноутбук! — закричала Лея й рвонула до нього. Вона встигла схопити його за руку, але льодова кірка зрадила й її. Зойкнувши, вона полетіла слідом, і обидва гепнулися в снігову купу.

Вони впали так, що їхні носи майже зіштовхнулися. Лея лежала поверх нього, її волосся розсипалося й зачепило Вирієву щоку, щекочучи морозом і теплом водночас. На мить усе довкола затихло — і тільки їхній сміх, несподіваний і щирий, розвіяв напруження.

— Ти цілий? — запитала вона, віддихуючись, прибираючи сніг із його обличчя.

— Тепер так, — відповів він, дивлячись просто їй у очі.
— Ви там що, репетицію романтичного кіно влаштували? — гукнув Ерік, розсміявшись. — Встати самі можете, чи мені трактор викликати?

— Хай лежать, — підморгнула Тесса, записуючи щось у блокнот. — Це ж польовий експеримент: «як швидко сніг тане від теплих почуттів».

Вирій скривився, але не заперечив. Лея ж тільки гиготнула й сказала:
— Наступного разу ти падай сам.

Векс уже поспішала допомогти: вона простягнула руку Леї, витягуючи її зі снігової пастки. Тео, який завжди носив у кишені щось корисне, дістав термос і серйозно промовив:

— Гарячий чай від шоку. Кращий засіб від льодового приниження.

Векс торкнулася його руки, коли брала термос, і їхні пальці зустрілися. Їй здалося, що земля під ногами на мить перестала бути холодною.

— Ти завжди готовий до всього, — прошепотіла вона, трохи засоромлено.
— Лише коли йдеться про тебе, — відповів він тихо, майже пошепки.

Тим часом діти вже встигли втекти вперед. Лум стрибав по слідах, кричав:

— Кайо, дивися! Тут прямо видно відбиток каструлі! Це як санчата, тільки для пельменів!

— Ого… — Кая нагнулася, провела рукавичкою по сліду й насупила брови. — Але тут небезпечно. Лід тонкий, як млинчик. Якщо наступити — він може тріснути.

І справді: біля гірки чорніла темна тріщина. Лум необережно підкотився занадто близько, і курточка зачепила слизьку кромку.

— Лууум! — закричала Кая так голосно, що її голос відбився луною від парканів.

Альфа, блискавка у форматі шерсті, стрибнув уперед. Схопив зубами Лумів капюшон і рвучко смикнув убік. Малюк зісковзнув на сніг, а тріщина зловісно хруснула й розійшлася ще далі.

Лум, ще задихаючись, пригорнувся до собаки:
— Ти мій герой…
Альфа видобув із себе коротке «гав», яке можна було перекласти: «Я знаю. Але більше так не роби».

Кая впала поруч і міцно обійняла друга. Її голос тремтів:
— Ти мене до смерті налякав! Сніговики зі смаком — це одне, а братів у кригу губити — зовсім інше!

— Вибач, — пробурмотів Лум і притиснувся до неї.

Дорослі теж дісталися до небезпечного місця. Вони утворили ланцюг: Векс тримала Тео, Тео — Еріка, Ерік — Тессу, Тесса — Лею, Лея — Вирія. Разом вони пересувалися повільно, ковзаючи, але тримаючи баланс.

— Ну от, тепер ми виглядаємо, як ансамбль «Сімейні ковзани», — пожартувала Тесса.

— Якщо впадемо всі разом, то хоч красиво, — додав Ерік.

— Головне, щоб каструля пережила, — пробурмотів Вирій.

— А я думала, що головне — ми, — відповіла Лея, стиснувши його руку. І він раптом замовк.

Усі розсміялися, але в цьому сміхові було більше тепла, ніж холоду. Вони пройшли небезпечну ділянку, і здавалося, що навіть мороз став менш гострим.

Бо це була не лише погоня за слідами. Це була пригода, де вони трималися одне за одного — руками, серцями й усім, що мали.