68.3 — «Сметанний гімн і пельменне серце»

Агентство «Пі і Ца» зібралося швидше, ніж сметана застигає у морозилці після того, як її забули на вечірці. І хоча офіційної таблички на воротах не було, усі в окрузі знали: якщо у тебе таємнича проблема з їжею чи дивні шурхоти вночі — іди до цих людей.

Ролі розподілилися без слів:

- Лея — головна опитувальниця. Вона мала погляд, від якого навіть камінь захотів би зізнатися, що він насправді вугілля.

- Вирій — аналітик. Уже сидів із планшетом, креслив схему: «ПЕЛЬМЕНЬ = Х». Лінії, стрілки, знаки питання.

- Тесса — координатор доказів. Блокнот у руці, какао з корицею в серці, азарт в очах.

- Ерік — фізична сила. Його завдання: піднімати каструлі, ловити підозрюваних і чарувати серце координатора (тобто Тесси).

- Векс і Тео — група моральної підтримки та постачальники теплих шарфів. Спеціалізація: триматися за руки й цілуватися, коли інші відвернулися.

- Діти — первинні свідки. Вони завжди бачили більше, ніж дорослі могли уявити.

- Альфа — свідок із нюховою перевагою. Пес-сенсор, пес-оракул, пес-співак.

Інтерв’ю з дітьми

— Хто клiпав носиком? — Лея присіла перед Лумом. Її очі були такими серйозними, що навіть сніжинка на його рукавиці розтанула від почуття провини.

Лум важко зітхнув, як справжній свідок у суді:
— Я робив голову. Крутив, крутив, аж пальці замерзли. А тоді Кая сказала, що у сніговика мусить бути серце. І принесла… котлетки.

— Які котлетки? — одразу перепитав Вирій, уже відкривши новий файл у планшеті.

— То були не котлетки, а наші іграшкові котлетки, — Кая обурено засопіла, щоки в неї зашарілися. — З кухонного набору! Пластмасові! Я хотіла, щоб він мав смак. Бо сніговики теж мають чуття!

Вона гордо випросталась, помпон на шапці закрутився, як антенка.
— Ма-ють!

Ерік зареготав:
— То ви дали йому серце з пластмаси?
— А що? — Кая підняла брови. — У людей теж ставлять штучні серця! То чому сніговику не можна?!

Тесса схилила голову й швидко занотувала:
— «Діти переконані: сніговики мають серця і смак». Це підлягає перевірці.

Свідчення сусідів

Наступним свідком стала пані Одарка — сусідка з приватного 

будинку через дорогу. У неї було три особливості: по-перше, вона завжди знала все на кілька годин раніше, ніж воно станеться; по-друге, її вікно виходило саме на двір детективів; по-третє, її любили всі коти району.

Вона вийшла на ґанок, закутана в ковдру, тримаючи кухлик узвару.
— О, то ви вже розслідуєте? — голосно спитала вона, не чекаючи, поки її покличуть. — Я ж чула все!

— І що саме? — одразу кинула Лея.

— Ніччю було таке, ніби хтось тихо співав і носив каструлі, — пані Одарка театрально підняла руку. — Я думала, то коти, але коти ж не співають пісень про сметану!

— Ви впевнені, що про сметану? — уточнила Лея.

— Авжеж! — гордо відповіла вона. — Я кухар зі стажем. Відрізню сметану від кефіру навіть у сні.

— А які саме слова ви чули? — ввічливо втрутився Тео, пригортаючи Векс до себе.

— «Ложка в сметану, душа в пельмени…» — урочисто продекламувала вона.

Лум підскочив від захвату:
— Це ж гімн!
— Це докази, — сухо виправив його Вирій, вже вписуючи рядок у планшет.

Робота з доказами

Тесса тим часом присіла біля каструлі, обережно дістала ложку і зачерпнула трохи сметани. Вона вдихнула аромат, примружилася й сказала:
— Нотки домашнього тепла. Легкий присмак любові. Точно не ресторанна робота — це хтось робив удома, з душею.

Ерік нахилився ближче, його голос став глибшим:
— Аромат любові, кажеш? Може, то ти сама й є головний доказ?
Він торкнувся губами її скроні.

— Ерік! — Тесса ледь не впустила блокнот, але очі світилися. — Тут серйозне розслідування!
— Я серйозний, — усміхнувся він. — Як ніколи.

Гіпотези від Вирія

Вирій клацнув по планшету, і всі побачили чотири пункти:

- Арт-перформанс місцевих гуртківників (ймовірність: висока).

- Хуліганство «для сміху» (ймовірність: середня).

- Ритуал снігового культу (ймовірність: потребує доказів).

- Справжня пельменна вечірка, замаскована під інсталяцію (ймовірність: романтична).

— Романтична? — Векс хитнула головою. — Тобі треба менше дивитися мелодрам.
— А що? — Тео підморгнув їй. — Я б теж зліпив сніговика й заховав у нього пельмені. Тільки заради тебе.
— То ліпи, — тихо відповіла Векс, і в їхніх очах блиснуло тепло, від якого навіть мороз зніяковів.

Завершення

— Ми мусимо відстежити сліди, — урочисто промовив Вирій. — Спершу — дрібні долоні. Потім — тягучий слід від каструлі. І якщо нам пощастить, ми знайдемо приховану кухню.