Розділ 67 — «Шоколадні шахи правди»; 67.1 — Привіт, шахи правди

Дім дихав теплом і корицею. На кухні дзвеніли ложки, шелестіло паковання з печивом і хтось невидимий — напевно, сама зима — бився снігом об вікно, залишаючи тонкі льодові візерунки. Повітря було насичене ароматами ванілі, какао й мандаринів, а сміх лунав так, що, здавалося, навіть стіни підтанцьовували.

Лум з серйозним виглядом намазував печиво кремом, немов майстер у найпрестижнішій кондитерській, але в нього крем з’їжджав на пальці, і він чесно облизував їх, мружачи очі від задоволення.
— М-м-м… смачно, але тісто тверде, — буркнув він, уважно розглядаючи печиво, як критик у ресторані.

— То не тісто тверде, а твоя совість, — жартома кинула Векс, змахуючи з його носа краплю крему.

Кая тим часом тримала у руках іграшкового Бу, садила його на стілець і віддавала команди:
— Бу, їж печиво! Тільки не падати обличчям у крем! — вона строго насупила брови, а потім сама ж засміялася й ткнула Бу носом у крихту. — Ой, вибач, він сам захотів!

— Ох, мої учні, — зітхнула Тесса, ставлячи на стіл миску з тістом, яке пахло ваніллю так сильно, що навіть Альфа повів носом. — Один по лікоть у кремі, друга годує іграшку. І я маю вірити, що ви мені допомагаєте?

— Ми допомагаємо! — обурилася Кая, водночас підсовуючи Бу ще одну крихту печива. — Просто… по-дитячому!

Ерік, який саме збирався злизати ложку з кремом, підморгнув:
— Це найчесніший вид допомоги. Бо дорослі зазвичай крадуть крем потайки, а діти — відкрито!

Векс, присівши поруч, сміялася й трошки підправляла витвори Лума, перетворюючи їх із «хаотичних плям» на щось схоже на візерунки.
— Дивись, Луме, ось так роблять сердечка. А тепер ти спробуй.

Лум зробив пляму, уважно глянув — і оголосив:
— Це сердитий сердечко. Він хоче спати.

— У мене в голові зараз така ж форма, — зітхнув Вирій, який сидів у кутку з чашкою гарячого чаю. — Сердитий сердечко, що хоче спати.

Лея пирснула зі сміху й ткнула його у бік:
— Тобі б личило. Тільки твоє сердечко було б ще й саркастичне.

Альфа сидів у кутку, хвіст повільно водив по підлозі, мов маятник. Час від часу він піднімав вухо й зітхав — схоже, якби він умів говорити, то вже давно прокоментував би хаос у кухні. Нарешті він підвівся й підійшов ближче до столу, обережно поклав морду на коліна Тессі.

— Знаю-знаю, — погладила його Тесса. — Тобі теж печива хочеться. Але це для людей.

Альфа у відповідь зітхнув ще голосніше, ніби з ним поводяться несправедливо.

Раптом у передпокої щось ляснуло — легкий звук конверта, що впав у поштову щілину. Усі завмерли на секунду.

— Лист! — вигукнув Ерік, підскочивши так швидко, що ледь не перекинув миску з кремом. — Лист! А може, рахунок за опалення? О, ні, тільки не це, я не готовий морально!

— Якщо рахунок, то давай його не відкривати, — кинула Векс. — Я за політику «не бачу — не існує».

— Ага, і мороз сам з дому піде, — пирхнув Вирій.

Ерік уже витягнув білий аркуш без жодних прикрас. Мінімалістичний до межі: чорний друкований текст, одна лінія:
«Шахи правди — сьогодні о 18:00. Адреса: Центральна площа.»

— І все? — Лея скептично прищурилася. — Ні підпису, ні пояснень. Просто «Шахи правди»?

— Оригінальність зашкалює, — прокоментувала Векс. — Навіть фальшиві листи щастя мають більше деталей.

Вирій нахилився над аркушем і постукав пальцем:
— Це або пастка, або дуже погано організована вечірка.

— Чи обидва варіанти разом, — додала Векс.

— А може, просто фанати настільних ігор? — здогадався Ерік, підкидаючи конверт, ніби м’ячик. — Хоча… шахи на площі серед зими звучать як чийсь дивний гумор.

— Може, це якесь шоу? — припустила Лея. — Типу «шахи на виживання»?

— Якщо так, я перша голосую проти, — сказала Тесса. — Я вважаю шахи екстремальним видом спорту ще з дитинства.

Лум у цей момент уже вмостився Тессі на колінах і гучно заявив:
— А нам тепло! Нам не треба шахи. У нас є ковдра, печиво і мама.

— І Бу! — кинула Кая, піднімаючи іграшку як прапор. — Ми сидимо вдома, і нас не обдуриш!

— Ага, — зітхнула Тесса. — З дітьми все ясно. Вони вже визначилися.

— А ми? — Лея нахмурила брови, згортаючи аркуш. — Ігнорувати таке повідомлення якось ризиковано. Особливо якщо це пов’язано з черговою загадкою.

— Я пропоную компроміс, — спокійно вставив Вирій. — Діти залишаються вдома з Альфою. Ми беремо з собою… ну, здоровий глузд.

— О, здоровий глузд, — розсміялася Векс. — Давно його в нас не бачили!

— Я бачив його минулого тижня, — сказав Ерік, театрально приклавши руку до серця. — Але тоді він втік, бо я намагався купити новий тостер замість старого, який ще працює.

— Старий працює? — здивувалася Лея. — Він же підсмажив мою шкарпетку, коли я випадково кинула її поруч!

— Це був експеримент, — гордо відповів Ерік. — Тостер перевіряв твою уважність.

Усі засміялися, навіть Тесса, хоч і злегка втомлено.