66.10 — «Солодка цукеркова крапка»

Наступного ранку місто прокинулося до абсолютно нового порядку. Сонце ніжно пробивалося крізь обмерзлі гілки дерев, відбиваючись у крижаних кристалах, а дороги та площі, які вчора були вкриті карамеллю, тепер блищали чистотою, немов нічого й не сталося. Повітря пахло свіжістю та хлібом із ранкової пекарні, а з вулиці долинали веселі голоси перехожих, що сміялися, згадуючи карамельну пригоду.

— Ви бачили? — сміявся один із перехожих, тримаючи в руках розкришений трюфель. — Цієї ночі наше місто виглядало, як справжня карамельна битва!

— Але ж нічого серйозного не сталося! — підхопив інший. — Тільки весело і… трохи липко!

На підвіконні будинку наших героїв Лум і Кая вже сиділи, дивлячись на місто через чисте скло, яке тепер сяяло й блищало, ніби нічого не трапилося. Їхні обличчя ще трохи липкі від трюфелів, але це додавало пригодницького шарму.

— Знаєш, Лум, — сказала Кая, підсовуючи до себе ще один маленький трюфель, — мені здається, що місто трохи сумує за нашою карамеллю…

— Ха-ха! — реготав Лум, підкинувши трюфель у повітря й ловлячи його ротом. — Але я готовий залишити місто в спокої… тільки якщо нам ще дадуть залишки!

— І обов’язково влаштуємо «таємні карамельні рейди» наступного року! — підморгнула Кая, і їхні очі блищали від таємної змови.

Векс і Тео, ще трохи сонні після вчорашніх пригод, лежали на дивані, обіймаючись і тихо сміючись. Вони пригадували кожен ковзкий рух і падіння, і сміх від цього ще лунав у їхніх головах:

— Я все ще не можу повірити, що Ерік і Тесса прилипли один до одного, — посміхалася Векс, стискаючи його руку, — це було… абсолютно солодко і божевільно!

— Ха-ха, — підхопив Тео, — і ти сама ковзала на карамелі, як справжній артист цирку! — він легенько потиснув її за плече, а вона реготала, прикривши обличчя рукою.

Ерік і Тесса, досі трохи липкі від карамелі, сиділи поруч, обмінюючись поцілунками і сміхом, час від часу тихо бурмотячи жарти:

— Тепер я розумію, — сказав Ерік, притискаючи Тессу до себе, — що будь-яка катастрофа може бути солодкою, якщо поруч друзі і кохана.

— І навіть липкі черевики — це дрібниці! — підморгнула Тесса, посміхаючись.

Вирій і Лея, відкинувшись на диван поруч із Альфою, тихо милувалися світом, що відновився: чисті вулиці, повернені трюфелі, сміх дітей. Пес лежав між ними, тихо похрюкуючи:

— Здається, все скінчилося вдало, — тихо прошепотіла Лея, притискаючись до Вирія.

— І навіть карамель не зіпсувала нашого настрою, — додав він, обіймаючи її ще міцніше. — Навпаки, цей день залишив нам солодку пам’ять.

Лум і Кая, не стримуючи веселощів, придумали ще одну шаленою ідею:

— А давайте зробимо маленький «тайний карамельний слід» для тих, хто пройде містом завтра! — вигукнув Лум, блимаючи.

— І залишимо трюфелі в несподіваних місцях! — додала Кая, регочучи. — Щоб вони сміялися, як ми вчора!

— Геніально! — підтримав Лум, і вони обидва тихо почали розкладати дрібні карамельні часточки по кімнаті, залишаючи маленькі «сліди пригоди».

Тим часом Векс і Тео тихо дивилися на дітей, їхні руки були переплетені, а серця повні тепла:

— Здається, наші маленькі герої готові до нових пригод, — посміхнулася Векс.

— І якщо хтось пройде містом завтра і знайде ці трюфелі… — додав Тео, — він відчує той самий сміх і тепло, що й ми!

У будинку панував ідеальний спокій після пригоди. Кожен ковток повітря відчувався як маленьке дихання радості, а тепло обіймів і сміху, що ще лунав у кімнаті, створювало відчуття завершеного дива.

— Ось так, — сміючись, підсумувала Тесса, — і хай це буде нашою маленькою «цукерковою крапкою» історії!

— Абсолютно! — реготав Ерік, а сміх Лума і Кая, що тихо шурхотіли трюфелями, додав фінальний штрих веселого, солодкого, абсолютно чарівного завершення пригоди.

Місто очистилося, трюфелі повернулися на свої місця, герої 

залишилися разом, зігріті сміхом, любов’ю та ніжністю. І хоч вулиці вже були чистими, у серцях усіх залишився блискучий слід — маленька, солодка пам’ять про день, коли карамель перетворила хаос на справжнє диво.

Бонусна сцена — «Тест карамелі на підвіконні»

Лум і Кая, ще не встигнувши остаточно відійти від вчорашньої карамельної катастрофи, розклали на підвіконні свої маленькі трюфелі, немов мініатюрних артистів цирку. Сонячне світло лагідно пробивалося крізь чисте скло, і кожен трюфель відбивав промінь, блимаючи золотистими відтінками карамелі.

— Лум, а якщо ми зробимо «карамельну бомбу» для перехожих? — хитро підморгнула Кая, нахиляючись так, щоб волосся майже торкалося підвіконня. — Уявляєш, як вони здивуються?

— Ха-ха! — зареготав Лум, розкладаючи трюфелі рівненькими рядами, наче справжні солодкі солдати. — І уяви: люди проходять повз, а тут маленькі солодкі сюрпризи стрибають просто під ноги!

Вони обережно підштовхнули перший трюфель. Трюфель відскочив від краю підвіконня і зробив невеликий стрибок, ніби хотів привітатися з світом. Лум і Кая захоплено плескали в долоні, реготучи.