66.3 — Центральна площа і карамельний хаос

Коли детективи вийшли на центральну площу, їхні очі майже миттєво розширилися від неймовірного видовища. Весь простір був покритий блискучою карамеллю, що перемішалася зі снігом, утворюючи липкий лабіринт. Калюжі блистіли на сонці, переливаючись золотисто-коричневими відтінками, а по краях лежали невеликі кучугури, де карамель змішалася із пухким снігом і перетворилася на крихку солодку кірку. Люди намагалися пройти крізь площу, але їхні черевики смішно прилипали, і кожен крок супроводжувався комічним хитанням, майже танцем.

— Ой-йой-йой! — вигукнула Векс, коли її черевик затримався на липкій ділянці. — Ерік, врятуй мене, інакше я стану солодким експонатом!

— Тримайся! — реготав Ерік, обережно притримуючи її за руку, — але не смій сміятися, бо прилипнемо удвох!

Лум і Кая вже миттєво забули про обережність і перетворили площу на справжнє поле бою. Вони ліпили «карамельні сніжки» зі снігу та солодких калюж, кидаючи їх один в одного і при цьому сміялися так голосно, що навіть пролітаючі чайки на мить зупинилися, збентежені дивним хрускотом і липкими бульбашками карамелі.

— Лум! Не кидай у мого черевика! — кричала Кая, намагаючись ухилитися від солодкої атаки. — Він вже прилипає до всього!
— Ага! — реготав Лум, роблячи «сніжний приціл», — карамельна битва починається!

Альфа, натхненний азартом дітей, вирішив, що його місія — перестрибувати крізь липкі калюжі, але не завжди успішно. Коли лапа потрапляла на липку поверхню, він смішно крутився на місці, ніби намагався «розкрутити карамельну пастку» і при цьому не втратити рівновагу.

— Ох, дивись, собака влаштував карамельний вальс! — засміялася Тесса, обіймаючи Еріка за руку. — І він ще додає музики до нашої пригоди!

— Так, — підхопив Вирій, ніжно притискаючи Лею до себе, — а ми тут танцюємо власний танець детективів. Тільки без прилипання, будь ласка.

Лея сміялася, обережно переступаючи через маленькі калюжі:

— Вірю, що у нас це вийде! Ми детективи і карамель нам не страшна!

Тим часом Ерік обережно намагався вести Лумчика через особливо липкі ділянки:

— Лумчику, дивись, тут майже як карамельна тріщина, — сказав він, показуючи пальцем блискучу калюжу. — Крок акуратно!

— Я спробую! — з азартом відповів Лум, ковзаючи ледве не на сніговій «каруселі» з карамелі.
Кая, не відстаючи, обережно підстрибувала через невеликі липкі калюжі, сміючись так, що її сміх лунав по площі як дзвінкий колокольчик:

— Я обов’язково дійду до кінця! — вигукнула вона, намагаючись «перекинути» сніговий сніжок у Лума.

Вирій і Лея, тримаючи Альфу на повідку, обережно крокували поруч: собака нюхав кожну нову калюжу, а його хвіст ритмічно хитався, неначе він сам складав карту злочину.

— Ну що ж, — усміхнувся Вирій, притискаючи Лея ближче до себе, — наш карамельний лабіринт лише починається. І ми вже на правильному шляху, якщо слідувати за маленькими детективами… і Альфою.

Тесса, обіймаючи Еріка, тихо додала:

— І навіть якщо прилипнемо, це буде весело… разом.

І поки вони йшли по площі, сміх дітей лунав навколо, липка карамель блищала на сонці, а мороз робив усе ще більш чарівним і абсурдним. Кожен крок детективів ставав маленькою пригодою, повною сміху, небезпеки та ніжності.

Раптом Ерік нахилився до блискучої стіни з карамелі, що виступала з снігових кучугур, і з цікавістю пробує її на смак:

— Хм… цікавий аромат… — сказав він, обережно доторкнувшись язиком до карамелі.

І тут сталося неминуче: його язик миттєво прилип до карамельної стіни.

— Ерік! — закричала Тесса, стривожено підбігаючи до нього. — Твій язик!

— Хаааа! — замляк Ерік, намагаючись відірватися. — Я… я приручив карамель!

Лум і Кая сміялися так, що ледве не падали:

— Тато прилип! — реготав Лум.

— Це ж смішно! — крикнула Кая, плескаючи в долоні.

Вирій підбіг, нахилився і обережно допоміг Еріку:

— Спокійно, спокійно… ми обережно відчепимо! — він злегка натиснув на карамель, поки Тесса підставляла руку під підборіддя Еріка, щоб підтримати його голову.

— Сюди трошки снігу, швидко! — підказала Лея, насипаючи дрібні сніжинки між язиком і карамеллю.

І після кількох смішних спроб і зойків Ерік нарешті звільнив свій язик.

— Фууу! — видихнув він, облизуючи губи, — це був карамельний жах… і шалена пригода!

— І ти тепер частина карамельного лабіринту, — сміялася Тесса, поцілувавши його в щоку. — Але сміх лікує все!
Діти реготали, Альфа хвостиком крутився навколо, ніби відзначаючи перемогу, а дорослі, сміючись і підштовхуючи один одного, продовжували рухатися вперед по липкому лабіринту.

— Добре, що ми йдемо всі разом, — усміхнувся Вирій, тримаючи Лею за руку, — інакше карамель перемогла б нас усіх!

І саме так вони, сміючись, хитруючи і обережно переступаючи через липкі калюжі, наближалися до того, що незабаром стане новою загадкою — слідами шоколадних трюфелів…