66.2 — Перші сліди карамелі

Детективи, озброєні теплими шапками, рукавичками та ще й величезним запасом гумору, нарешті вибралися на вулицю. Морозний повітря обережно щипав щоки, а сніг під ногами хрумтів так, наче намагався попередити про кожен крок. Під ногами блищали перші карамельні плями — маленькі липкі сліди, що вже відразу починали лоскотати нерви і фантазію.

— Отже, сліди починаються тут, — промовив Ерік, нахиляючись, щоб показати Луму блискучу калюжу. — Тримайся, маленький детективе, не прилипни!

Тесса, сміючись, обережно тримала Лума за руку, наче страхувальний трос для маленького карамельного альпініста:

— Лумчику, дивись під ноги! Тут може бути пастка… або навіть ціла карамельна буря.

— Буря?! — здивовано підняв брови Лум, тримаючи лопатку обома руками. — Я розкопаю злочинця!
— А я допоможу! — підхопила Кая, підстрибуючи на місці й тримаючи яскраво-жовту лопатку. — Жодна карамель не пройде повз мене!

Тео і Векс йшли поруч, обережно підтримуючи доньку, щоб не дати їй впасти у перші липкі калюжі.

— Тримайся, Кає! — сміючись, сказав Тео. — Карамельна пастка може схопити твої чобітки, і тоді ми матимемо справжній карамельний заміс!

— Ха-ха! — реготіла Кая, намагаючись підстрибнути на «снігову гірку» з карамельних залишків. — Я справжня дослідниця злочинів!

Вирій і Лея йшли попереду, обережно тримаючи повідок Альфи. Собака активно нюхав усе навколо, нахиляючи ніс до кожної калюжі. Його хвіст хитався, мов антена сигналу «знайдено щось цікаве».

— Альфа, обережно! — сміялася Лея, ловлячи його повідком, коли собака раптом нахилився, щоб влізти в липку пастку. — Ти ж не хочеш прилипнути лапами!

— Він наче справжній детектив-собака, — підморгнув Вирій, ніжно притискаючи Лею до себе. — Нюхає сліди злочинця і карамель одночасно.

— Тільки дивись, щоб він не залишив лапки на наших черевиках! — сміялася Лея, обіймаючи його сильніше, відчуваючи тепло його рук крізь рукавички.
Діти вже активно «розкопували» перші сліди. Лум нахилився, ковзаючи по льоду, і вивів лопатку прямо в маленьку карамельну калюжу.

— Ой! — закричав він, коли лопатку трохи втягло в липку пастку. — Тут карамельна пастка!

— Тримайся, Лумчику! — сміялася Тесса, швидко підставляючи руку, щоб витягти його та лопатку.

Кая підстрибувала на місці, струшуючи сніг із черевиків, і весело вигукнула:

— Липка карамель! Вона чіпляється до всього!

— Ідеально для злочинця, який хоче втекти, — додав Ерік, нахиляючись, щоб помацати слід. — Хтось явно планував пастку… або це чийсь експеримент з карамеллю!

— Або це просто карамельна катастрофа, — підсміювалася Векс, дивлячись, як діти намагаються не впасти. — Але веселитися можна нескінченно!

Альфа, підстрибуючи, обережно перестрибував через невеликі липкі калюжі, але деколи лапи прилипали, і він смішно крутився на місці, видаючи звуки, наче «виплутуюсь!».

— Ой, дивись! — вигукнув Лум. — Собака танцює карамельний танець!

— Точно! — сміялася Кая, плескаючи в долоні. — Він рятується від карамельного циклончика!

Детективи йшли вперед, обговорюючи гіпотези:

— Може, це хтось із кондитерів вирішив перевірити нашу уважність, — пожартував Вирій, обережно притискаючи Лею до себе, щоб не дати їй з’їхати на ковзкому снігу.

— А може, це частина нового абсурдного злочину — карамельні пастки по всьому місту, — додала Тесса, обережно підштовхуючи Лума, щоб він не прилип до наступної калюжі.

— А що, якщо злодій залишає лише один черевик, як підказку? — прошепотів Ерік, підморгуючи Тессі. — Це щось на зразок карамельної міні-головоломки.

— І саме ми її розгадаємо! — підхопила Лея, тримаючи за повідок Альфу, який вже знову обнюхував нову липку пляму.

Сніг хрумтів під ногами, мороз пестив щоки, а карамельні плями блищали на сонці, мов маленькі липкі діаманти. У повітрі витав сміх дітей, тихий гавкіт Альфи і легкий тріск каміна, який ще залишався за вікном. Все виглядало одночасно небезпечно, смішно та абсурдно — і саме це робило початок справи чарівним і незабутнім.

— Ну що, карамельні сліди ведуть нас до пригоди! — вигукнув Тео, тримаючи Векс за руку, і вони разом сміялися, спостерігаючи, як діти з азартом «розкопують» перші плями.

І поки вони рухалися вперед, кожен крок по снігу та карамелі зливався в нескінченний хоровод сміху, липкості та ніжності, готуючи всіх до того, що чекає на центральній площі…