65.12 — Логістика додому

Хлопці вийшли зі супермаркету, тримаючи три візки, що ледве вміщали всю купу пакетів з продуктами. Підлога сніжила снігом, черевики хрустіли від льоду, а мороз повільно обплітав ніс та щоки. Вони підкотили візки до машини, яка чекала на парковці, двигун урочисто тихо гудів, а кондиціонер вже працював, щоб не допустити замерзання двигуна та продуктів.

— Фух, добре, що мотор не відключали і кондиціонер працює, — сказав Вирій, відкриваючи багажник. — Інакше тепер ми б стояли тут із трьома візками, ламаючи голову, як завести машину на морозі.

— Точно! — додав Ерік, вже відкриваючи заднє сидіння. — І тепер буде затепло, можна хоч трохи погріти руки після морозу. Бо якщо пакети будуть мокрі від снігу… — він хитнув головою, уявляючи катастрофу.

Тео, регочучи, почав розвантажувати продукти з візка:

— Давайте спершу великі пакети з молоком, йогуртами та морозивом. Якщо їх запихати останніми — вони замерзнуть і лопнуть!

Вирій узяв свій візок і акуратно почав укладати хліб, масло, яйця і банани, утворюючи своєрідний живий пазл, щоб нічого не пом’ялося.

— Ой, тут банани! — сміючись, вигукнув Ерік, беручи свій пакет із солодощами. — Може, покладемо їх поверх шоколадних батончиків, щоб ніхто не плакав, якщо щось помнеться?

— Ага, і не забудьте печиво Тесси! — додав Тео, вже переставляючи пакет із консервами, щоб маленькі шоколадки не загубилися серед банок.

Хлопці працювали як справжня конструкторська команда: пакет за пакетом, коробка за коробкою. Кожен рух супроводжувався сміхом, вигуками і дрібними курйозами. Ерік ледве втримав пакет з вологим кормом для Альфи, щоб він не впав на сніг, а Вирій випадково зачепив пакет із морозивом — ледве не втратив трошки ванільного щастя.

— Ой, тримай! — закричав Вирій, хапаючи пакет, що ледве не скотився по нахиленому сидінню.

— Цей шоколад ще живий, — сміючись, промовив Тео, підсовуючи останній пакет на заднє сидіння. — І ще один… ні, стоп! Стільки пакетів! — він перепочив, дивлячись на хаос із пакетів, що вже заповнив багажник, задні сидіння і майже передню панель.

Нарешті вони закінчили завантаження і всі троє сіли у машину.

— Окей… — пробурмотів Тео, присівши на заднє сидіння, — ці "прокляті пакети" роблять сидіти справжнім спортом. Я ледве втиснувся між морозивом і сухим кормом!

— А я тут відчуваю, що кожен пакет із молоком тримає мене в заручниках, — додав Вирій, регочучи, коли його лікті впиралися у пакети з фруктами.

— Ха-ха, а я вже пробую знайти міні-пролом для ніг! — підхопив Ерік, намагаючись влаштуватися так, щоб шоколадні батончики не розчавилися під його спиною.

— Ой, обережно! — вигукнув Тео, коли пакет із йогуртами трохи зсунувся. — Здається, він планує стрибати мені на коліна!

— І не забудь про морозиво зверху! — реготав Вирій. — Якщо воно впаде, буде крижаний феєрверк!

Машина повільно почала рухатися по засніженому паркінгу. Сніг хрустів під колесами, а пар із кондиціонера, що працював на обігрів, створював затишне відчуття домашнього тепла. Хлопці сміялися, періодично підсовуючи пакети, реготали, коли якийсь шоколад стрибав, і обережно стежили, щоб заморожені продукти не танули в неправильному порядку.

— Вирій, дивись! — крикнув Ерік, — банани майже врятовані, а морозиво живе!

— Чудово, — відповів Вирій, повертаючи руль, — якщо додому дійде хоч половина цих запасів у цілості — будемо святкувати як герої.

— А якщо все дійде цілим — святкування точно буде подвійне! — додав Тео, сміючись і обережно переставляючи пакети, щоб нічого не змішалося.

І ось, із салоном, що нагадував маленький продуктовий склад на колесах, троє друзів рушили через зимову бурю додому, відчуваючи, що попереду ще багато турбот, але зараз вони мали спокійний затеплений куточок серед хаосу, який самі створили.