65.11 — Добровільна допомога чи плата?

Хлопці в’їхали у супермаркет на трьох переповнених візках, які ледь вміщали все куплене під час хаосу та гонок. Слизька підлога і повітря, наповнене запахом кави, печива і морозу, створювали відчуття, що вони ввійшли у якусь зимову арену виживання.

Касири, бачачи три величезні візки, спершу завмерли, широко розплющивши очі.

— Ого… — тихо вимовила одна касирка, — це… це все одразу?

— Три каси! — раптом додав інший, усміхаючись, — будемо швидше обслуговувати, бо інакше вони витягнуть всі полиці!

— Добре, хлопці, розподіляйте свої візки, будь ласка, — сказала старша касирка, жестикулюючи до трьох кас. — Кожен візок до своєї каси, і ми швидко розвантажимо.

Хлопці сміливо розподілилися: Вирій підійшов до першої каси, Ерік — до другої, а Тео — до третьої. Почалася справжня операція з розвантаження: продукти зі стрибками, скрипом і легким хаосом з’їжджали з візків на конвеєр.

— Перевіряйте! — реготав Вирій, намагаючись вкласти вершкове масло, йогурти та морозиво, не перевернувши все.

— Тут печиво для Тесси, і не дай Боже його втратити! — підхопив Ерік, обережно перекладаючи цукерки та батончики.

— А я вже тримаю крупи та консерви — не можна, щоб вони впали! — додав Тео, посміхаючись, коли пакет із замороженими ягодами мало не з’їхав з конвеєра.

Касири спостерігали за всім з захопленням і трохи здивуванням, а потім, коли остання купа продуктів ледь-ледь вмістилася на конвеєрі, одна з касирок, сміючись, промовила:

— Знаєте, ви можете навіть не розплачуватись. Це як… волонтерська допомога магазину! — і підморгнула.

Хлопці трохи здивовано зупинилися, обмінялися поглядами, а потім Вирій відповів:

— Хм… цікаво, але ми хочемо підтримати магазин. Касирам теж треба зарплату. А то наш хаос міг би стати щоденною традицією!

— Абсолютно, — підхопив Ерік, піднімаючи сумку з шоколадом. — Ми платимо, і так, щоб усі залишились щасливими.

— І нехай це буде маленька подяка за терпіння! — додав Тео, підсовуючи свої продукти на сканер, трохи хитро посміхаючись.

Касири сміялися, пробиваючи товари через сканери, намагаючись не втратити контроль над безладом: упаковки миготіли, конвеєр скрипів, а хлопці між собою жартували і підтримували легку атмосферу.

— Слухайте, — реготав Вирій, — це було як арена! Наступного разу треба взяти шоломи і прапорці для гонок між візками!

— Точно, а ще секундомір! — додав Ерік, нахиляючись, щоб підняти з підлоги пакет із розсипаним печивом.

— І обов’язково пісні перемоги, щоб підбадьорювати товар, поки він сканується! — додав Тео, сміючись, і в цей момент конвеєр пропустив банку тунця, ледве не покотившись назад.

— Ловимо її! — закричав Вирій, і троє хлопців разом нахилилися, щоб зупинити котячий політ консервації, реготуючи на весь супермаркет.

— Оце так розвага! — зітхнув касир, прокручуючи сканування 

чергового вологого корму для Альфи, і посміхнувся, помітивши, як хлопці намагаються все організувати без шкоди для продуктів.

І попри весь хаос і жарти, усе було розраховано: кожна банка, пакет і коробка пройшла через сканер, і хлопці по черзі розрахувалися, сміючись і трохи реготучи після кожного курйозного моменту.

— Отже, офіційно: ми не просто купили продукти, ми ще й зробили день касирів трохи веселішим! — підсумував Вирій, піднімаючи руку у переможному жесті, коли останні товари зійшли з конвеєра.

— Ой, хлопці, — сказала касирка першої каси, дивлячись на Вирія, — вам потрібні пакети? Бо… ну… ви знаєте, у вас там… дуже багато всього.

— Пакети? — Вирій підняв брову і реготнув. — Пакети — це смішно! У мене стільки хліба, молока і шоколаду, що знадобиться цілий рюкзак саней!

— Може, нам краще відразу возити на тачках? — пожартував Ерік, поглядаючи на свою купу цукерок, мармеладу та фруктового желе. Його візок майже вибухав кольоровими обгортками, і маленькі пакети почали трохи сповзати вниз.

— А у мене тут ціла армія консервів і круп! — додав Тео, намагаючись утримати банку тунця, котра погрожувала зісковзнути. — Мені знадобиться не один пакет, а, мабуть, три десятки!

Касири сміялися, пробуючи зрозуміти, скільки пакувального матеріалу знадобиться цим героям зимового шопінгу.

— Добре, добре, дамо вам стільки пакетів, скільки потрібно, — промовила одна з касирок, і поклала перед кожним хлопцем купу пластикових і паперових пакетів. — Ой, сподіваюся, вони не розлітаються!

— Розлітаються? — здивовано запитав Вирій. — У нас тут справжня лавина шоколаду та печива! Ми будемо пакувати, поки не станемо схожі на живих пакетів!

— А я збираюся скласти фрукти у окремі пакети, — додав Тео, — а то яблука і груші можуть постраждати від бананів.

— А я для Альфи взяв окремі пакети! — реготав Ерік, ховаючи вологий корм і сухі шматочки, щоб нічого не просипалося. — І маленькі іграшки теж треба акуратно загорнути!

Хлопці почали завантажувати пакети, сміючись і підганяючи один одного:

— Вирій, твій пакет зараз перевантажується шоколадом! — підкрикнув Ерік.