65.8 — Боротьба з вітром

Двері приватного будинку скрипнули, майже як старий корабель, що відпливає в шторм. Хлопці кинулися назовні, і одразу сніг, наче зграя маленьких крижаних голок, обрушився на обличчя. Вітер хапався за шари одягу, що дівчата так ретельно підбирали — і сміх перетворився на легке стогнання через протидію стихії.

— Ого… — пробурмотів Вирій, прищурюючи очі, намагаючись не втратити рівновагу. — Це… наче стояти всередині урагану.

Ерік, щільно обв’язаний шарфами, підніс руку, щоб трохи прочистити очі:

— Ми… ми майже не мерзнемо! — захоплено сказав він, навіть вловлюючи тонкий аромат кориці від дівочого “теплого арсеналу”, який вони залишили в кімнаті. — Це… неймовірно! Хто б міг подумати, що можна так утеплитися і ще рухатися.

Тео, майже повністю схований під шарфами і светрами, обернувся, намагаючись подивитися назад на будинок:

— І… і при цьому я виглядаю як ескімоський ніндзя! — він розсміявся, хоча шарф тиснув на щоки. — Це просто абсурд, але тепло неймовірне!

Вітер, наче живий, стукав у плечі, обличчя, шапки і шарфи. Сніг пробивався крізь найменші щілини, хапаючи щоки та ніс, але хлопці відчували себе захищеними. Кожен шар одягу був як маленький щит, який оберігав від небезпеки, а ще — від смутку і страху.

З вікна будинку дівчата махали руками, створюючи веселий хаос: Векс смішно витягувала губи, Тесса підстрибувала, Лея тримала Альфу і показувала йому, щоб він теж махав лапою.

— Дивіться, вони сміються! — крикнув Ерік, намагаючись перекричати свист вітру. — Вікно нам як маленький комунікатор!

— І Кая та Лум регочуть! — додав Вирій, помітивши, як діти накручують один на одного шарфи, а їхні пальці показують на “пухові кокони”, у які закутані хлопці. — Вони бачать, наскільки ми смішно виглядаємо!

— Смішно, але тепло! — підтвердив Тео, намагаючись не впасти. Його рука ледве визирала з-під шарфу, але він відчував, як усі шари дійсно працюють.

Вітер крутить, сніг хапає за одяг, а хлопці виглядають як ходячі кулі тепла: Вирій — у трьох светрах, двох пуховиках і товстому шарфі, який майже огортав його шию, Ерік — у трьох 

светрах, жилеті та пуховику, Тео — у двох светрах, жилеті, куртці, ще одному шарфі, який майже закривав половину обличчя. Руки ледве рухалися в товстих рукавичках, а ноги хлюпали в зимових черевиках, на які накинули ще додаткові носки.

— Пам’ятайте, що у нас теплий арсенал! — крикнув Вирій, намагаючись говорити голосно. — І безпека понад усе.

Вони махали дівчатам ще раз, сміючись і кивкаючи, відчуваючи одночасно азарт і вдячність. Видно було, як навіть Альфа на руках у Леї спостерігає за ними, муркотить і хитро хитає хвостом, немов на знак підтримки.

— Хоча… це не найприємніший спосіб прогулянки, — бурмотів Тео, ковтаючи морозне повітря, але сміх у його очах видавав повну готовність йти далі.

— Готові до морських — ну, тобто снігових пригод! — вигукнув Ерік, нахиляючись під вітром, намагаючись тримати рівновагу.

Вони пробиралися крізь хуртовину, сніг летів у щоки, а багатошарові комплекти ожили: шарфи майоріли, шапки трималися завдяки невидимій магії дівочих рук, рукавички захищали пальці, важкі светри і пуховики робили кожен крок впевненим і сміливим.

Хлопці махали дівчатам із вулиці, а ті з вікна сміялися, знімали відео і показували пальцями на абсурдні образи хлопців. Вони відчували, що цей момент — більше, ніж боротьба з вітром: це сміх, турбота і любов, які роблять навіть хуртовину менш страшною.
Попереду їх чекала морозна битва з вітром, хуртовина і снігопад, але теплий арсенал, створений дівчатами, забезпечував надійний щит. Кожен крок вперед був наповнений гумором, азартом, ніжністю і відчуттям єдності, яке дає сили навіть у найсильнішу заметіль.