65.3 — Холод і ностальгія

У кімнаті стало майже нечутно — лише завивання вітру в димарі нагадувало про хаос за вікном. Стіни тріщали від морозу, на склі зсередини вже виступив тонкий іній, що повільно розповзався мереживом. Температура падала так швидко, що навіть подих перетворювався на білу пару, яка зависала в повітрі, немов маленькі хмарки страху.

Лея потягнула ковдру зі спинки дивана й накинула на плечі Альфи, водночас ніжно провівши рукою по його голові.

— Ти мій хоробрий вовчик, — прошепотіла вона, гладячи його між вухами.
Альфа, хоча й тремтів, гордо задер морду, але хвіст одразу ж зрадницьки підскочив від її ласки. Йому хотілося вити на мороз, але замість цього він тихо схлипнув і підсунувся ближче, вдавши, що робить це "по ділу".

Тесса підтягнула Лума до себе й міцно обняла. Хлопчик уткнувся носом їй у плече, притиснувши маленькі замерзлі пальці до її руки.

— Мамо, воно таке холодне, як у холодильнику… — зітхнув він.

— Ага, тільки без йогуртів, — Тесса всміхнулась крізь тремтіння й накрила його долоньку своєю.

— А можна зробити вигляд, що ми йогурти? — Лум на мить підняв голову й хитро всміхнувся.

— І що з того? — не зрозуміла Тесса.

— Ну, нас хтось прийде й купить! — відповів він, і всі, навіть Вирій, засміялися.

Векс тим часом нагнулася до Кая, яка сиділа, стукаючи зубами, немов кастаньєтами. Вона притягнула її на коліна й укутала в свій шарф.

— Отак, тепер ти офіційно моя шаурма, — сказала вона й поцілувала її в щоку.

— Шаурма теж так холодно труситься? — з недовірою уточнила Кая.

— Якщо в морозильнику, то дуже навіть, — засміялась Векс, хоч і обіймала її так щільно, що пальці побіліли.

Кая засопіла носом, але куточки губ потягнулися в усмішку:
— Якщо я шаурма, то ти… тоді ти соус.

— Який? — зацікавилася Векс.

— Гострий, бо грієш, — відповіла Кая і сховалася ще глибше в її шарф.

А ось чоловіки зреагували кожен по-своєму.

Ерік стояв біля вікна, розтираючи руки, і спробував жартувати:

— Добре, що я не в шортах, бо інакше мене б уже можна було різати на крижане суші.

Тесса кинула в нього подушкою:

— Тобі аби жартувати, а ми тут замерзаємо!

— Гумор — мій спосіб виживання, — розвів руками він, але одразу ж підійшов і накинув ковдру на плечі Тесси та Лума.

— Дякую, — буркнула вона, все ж не стримавши усмішку.

Лум підняв голову й серйозно додав:

— Якщо ти суші, то я буду васабі.

— Чому? — здивувався Ерік.

— Бо маленький, зелений і всіх дивує! — гордо випалив хлопчик.

Тео виявився найпрактичнішим: він зняв плед з дивана й почав будувати з нього щось на кшталт міні-намету.

— Діти, сюди, це затримає тепло.

Кая визирнула з обіймів Векс і пробурмотіла:
— Це не намет, це печера.

— Хай буде печера, — згодився Тео й запихнув її всередину.

— Але печера має назву! — вигукнула вона.

— І яка ж? — підозріло примружився Тео.

— "Тепла шкарпетка"! — оголосила Кая, і всі засміялись так, що навіть лід на вікні тріснув.

Вирій стояв, схрестивши руки на грудях, і мовчки спостерігав за всім. В його погляді було щось тривожне, але водночас м’яке. Він зробив кілька кроків до Леї, накрив її плечі другою ковдрою й пошепки сказав:

— Я не дозволю, щоб ви змерзли.

Лея здригнулася від його голосу, наче від легкого електричного розряду, і на мить забула про холод. Її щоки миттю стали рожевими — і не лише від морозу.

Діти ж поводилися по-своєму. Лум пробував дихати на свої руки, а потім тягнув їх під светр Тесси, бурмочучи:

— Тут тепліше.

— Луме, ти ж мене заморозиш! — сміялася Тесса, хоча й не відсувала його.

Кая у "шаурмі" Векс мріяла про чайник з парою й тихо бурмотіла:

— Якби зараз був какао з маршмелоу… я б продала душу.

— Я й так її вже обійняла, — прошепотіла Векс у відповідь, цілуючи її в скроню.

Альфа ж вмостився прямо в Леї на колінах, ніби величезна жива грілка, і поглядав на всіх так, ніби хотів сказати: "От бачите, я все одно корисний". Коли він підняв лапу й поклав її їй на руку, Лея ледь не розплакалась — від тепла, яке давала тварина, і від ніжності.
В кімнаті запанувала дивна тиша — кожен прислухався, як з кожним подихом холоду ставало дедалі більше. Мороз стискав повітря, а разом із ним і серця. І тоді хтось — чи то Лея, чи Векс, чи, може, сам вітер — ледве чутно прошепотів:

— Це ненормально…

І справді, мороз ніби не просто прийшов — він навмисне випробовував їхню силу й теплоту одне одного. Усі це відчували: у кімнаті не вистачало тепла, але натомість народжувалось щось інше — ніжність, яка не дозволяла холоду перемогти остаточно.