65.2 — Перший хаос і імпровізація

Вікна грюкнули під тиском вітру, але Вирій першим кинувся до рами й навалився всім тілом, щоб зачепити клямку. Його волосся розтріпав порив, мов прапор у бурю, а за спиною залітали в кімнату лапаті сніжинки й сипалися на килим.

— Хапайтеся, бо зараз нас тут усіх у холодильник замкне! — крикнув він, і в ту ж мить Лея, Векс і Тео теж притислися до вікон.

Ерік у відчаї загрібав сніг руками, ніби боявся, що той заб’є всю кімнату.

— Це вже не квартира, а морозильна камера! Де мої сосиски, може, хоча б заморожу правильно?

— Сосиски, кажеш? — пирхнула Векс, закриваючи вікно з такою силою, що скло задзвеніло. — Свою паніку краще заморозь, вона більше місця займає.

— Ти ж знаєш, моя паніка не вміщується навіть у три морозилки, — не здався Ерік, і відразу ж чхнув так, що мало не вивалився з підвіконня.

Температура падала просто на очах: на склі почали з’являтися інеєві візерунки, а подих кожного перетворювався на клуби пари. Папери на столах піднімалися й літали, мов зграя білих чайок, тільки холодних і колючих. Один злетів просто Луму в обличчя, і той роздратовано відмахнувся, наче від нахабного голуба.

Діти тим часом метушилися, як маленькі пожежники без відра. Лум схопив картонну коробку з написом «Файли. Не чіпати!», поставив її перед вікном і гордо заявив:
— Все, тепер вітер не пройде!

Коробку ж одразу ж зірвало й викинуло назад у кімнату. Вона полетіла й накрила Еріку голову.
— Хтось включив режим «експрес-доставка»! — глухо обурився він зсередини картону.

— Я ж казала, це не барикада, а дурня, — засміялася Кая, але відразу ж чхнула. — А-апчхи! Ой, тепер я теж барикада.

Кая намагалася затиснути щілини між вікнами подушкою. 

Вона так завзято штовхала її в раму, що перо вилетіло й залетіло Вирію прямісінько в ніс. Він голосно чхнув, і подушка миттєво вибухнула хмарою пуху.

— Тепер ми ще й у сніговій ковдрі! — розсміялася Лея, але тут же схопилася за руки, які вже починали замерзати. — Хоч би рукавички хтось винайшов для таких дурних випадків.

— Я тобі казав купити нові подушки! — Вирій кашлянув і витягнув із волосся три пір’їни. — А ці — дивись, навіть вітер не поважає.

— Ти не подушки винувать, а свою гігантську силу, — огризнулася Кая, і її щоки запалали від злості й морозу водночас.

Тесса тим часом металася між усіма: то подавала стільці, щоб хтось дістався верхнього фрамуги, то підсовувала ковдри, якими можна було завісити щілини.
— Швидко! Бо я вже не детектив, а сніговик у стадії формування!

— Я б сказала, гарненький сніговичок, — буркнув Ерік з-під коробки. — Хоч сніг морозяний, а ти — теплий.

Тесса кинула на нього такий погляд, що він мало не впав із табурета, але щоки його вже й так світилися червоним.

Ерік у цей момент вивільнився з коробки й підхопив її знову.
— Добре, тепер я використаю її для самозахисту! Якщо вітер знову рвоне — я йому по голові!

— Ти справді думаєш, що вітер має голову? — запитала Тесса й не втрималася від сміху.

— Усе має голову, якщо сильно цього хочеш, — пафосно заявив Ерік і знову натягнув коробку на себе, мов шолом. — І от побачите: я — герой у коробці!

— Швидше — дурень у коробці, — пирхнула Векс, але сміх у неї бринів так голосно, що вітру стало б соромно.

Тео, на диво, зберігав спокій. Він узяв великий аркуш фанери, що стояв у кутку після ремонту, й притиснув до вікна.
— Отак! Не геніально, зате працює.

— І виглядає, як у хаті дідуся-мисливця, — додав Ерік, визираючи з-під картонної коробки. Його окуляри вкрилися інеєм, і він виглядав, як справжній «експедиційний варіант». — Лишилось рушницю на стіну повісити й завести ведмедя.

— Хочеш, я зараз намалюю на тобі морквяний ніс, і будеш тим ведмедем, — огризнулася Векс, але сама ледь стримувала сміх.

— Я ведмідь тільки для тебе, — підморгнув Тео.

— От зараз точно дам по голові, — Векс стисла кулак, і Тео вчасно сховався за фанерою.

Камін і справді ще був холодний, у плитах і духовці — тиша. Ніхто не встиг розтопити їх зранку. Холод почав повільно огортати всіх, але дух змагання з вітром не давав упасти духом.
Альфа теж бився, як міг: він відчайдушно тягнув килим зубами й намагався перетягнути його до дверей, щоб закрити щілину.
— Він теж знайшов спосіб, — всміхнулася Лея, гладячи пса по вуху. — Килимова оборона.

— Ще трохи — і він винесе диван, — додав Вирій, дивлячись, як пес тягне килим уперто, немов у нього план втечі.

— Або він просто робить ремонт, — пожартувала Кая. — Може, йому дизайн не подобається.

Діти, попри переляк, смішно намагалися вигадати ще «барикади». Лум поставив перед дверима табуретку й сказав:
— Це секретна пастка для вітру. Якщо він зайде, то обов’язково вдариться об неї й втече!

— О, точно, — підтримала Кая. — А ще можна поставити чайник на плиту й налити йому гарячого чаю, тоді він заспокоїться й більше не дуватиме.

— Хоча… чайник у нас теж холодний, — похмуро зауважив Тео.