64.6 — Сирний саботаж

Діти все ще гиготіли і стрибали на санчатах, коли тунель раптом здригнувся, і величезні сирні блоки повільно почали висуватися з бокових отворів, перекриваючи шлях. Раптом один із блоків рухнув точно між дітьми та дорослими, немов живий мур із плавленого сиру.

— Гааа! — заволала Кая, мало не злетівши з санчат. — Ми заблоковані!

— Лум! — крикнула вона, тягнучи друга за руку. — Батьки!

— Баааа! — підхопив Лум, махаючи руками. Його голос лунав ехо тунелем, перемішуючись із відлунням сирних блоків. — Татусю! Мамусю!
Вирій миттєво кинувся вперед, але сирний бар’єр уже розділив їх із дітьми. Дорослі зупинилися, злегка затамувавши подих, відчуваючи перший дотик паніки.

— Лум! Кая! — крикнув Вирій, стискаючи кулаки, — ви чуєте нас? Тримайтеся!

— Ми тут! Ми тут! — відлунювали дитячі голоси з іншого боку блоку. Їхні слова лунали відчайдушно, змішано з реготом і легким плачем.

Альфа, що стояв зі сторони дітей, миттєво зрозумів, що ситуація загострюється. Пес тихо гарчав, а потім обережно риючись лапами під сирним блоком, пробиваючи вузький прохід. Хвіст ритмічно стукав об підлогу, а ніс шурхотів по сирній стіні, наче намагаючись відчути шлях до безпеки.

— Що він робить? — спитала Лея, нахиляючись до блоку, серце калатало від напруження.

— Він шукає щілину, — прошепотів Вирій. — Альфа завжди знає, як витягти дітей із халепи.

Діти стрибали на місці, обіймаючи один одного, плакали і сміялися водночас:

— Татааао! Мамо! — кричала Кая.
— Я тут, Кая! — голос Тео пробивався крізь сирний бар’єр.
— Лум, ти чуєш нас? — крикнула Тесса, намагаючись не панікувати, але серце калатало шалено.

Ерік нахилився, намагаючись зрушити блок:

— Важко… вони міцніші, ніж здаються! — пробурмотів він, обпалюючи пальці від тепла розплавленого сиру.

Альфа тихо гарчав, риючись під блоками, обережно штовхаючи носом Лума та Каю до щілини, яку він знайшов. Діти стрибали й тяглися за його хвостом, ледве стримуючи крики захоплення та страху одночасно.

— Вперед! — крикнув Вирій, допомагаючи Кає пробратися першою через вузький отвір.

— Я йду! — стрибав Лум, намагаючись не впасти, і одночасно сміючись від хвилювання.

— Ще трохи! — вигукнула Лея, просуваючись слідом, тримаючи камеру на готовності, але серце калатало, відчуваючи, як діти ледь не потрапили в пастку.

Після кількох напружених хвилин усі опинилися у вузькому, але безпечному тунелі, де сирні блоки повільно поверталися на свої місця.

— Це… це не випадково, — прошепотів Ерік, витираючи піт із чола. — Хтось перевіряв систему, а не просто грався.

— Згодна, — додала Тесса, обіймаючи його за талію. — Хтось керує рухом цих блоків. І це зовсім не розвага.

— Чеддертон, — бурчала Векс, зітхнувши, — у тебе не виникає підозр, що він надто спокійний?
— Занадто спокійний, — погодилася Лея, натискаючи кнопку камери. — Може, він хоче перевірити наші реакції. Ми щойно потрапили на тест.

Вирій похитав головою, тримаючи дітей поруч:

— Тепер нам доведеться уважно стежити за кожним його рухом. Лабіринт — це вже не просто гра.

Альфа стояв поруч із дітьми, хвостом обережно штовхаючи їх у правильному напрямку, мов наставник і захисник у одному. Лум обійняв його шию:

— Ти найкращий!

— Гав! — підтвердив пес.

Дорослі обмінялися поглядами, розуміючи, що навіть після «врятування» небезпека не минула. Хвилювання змішувалося із захопленням: тут було щось більше, ніж просто лабіринт.

— Добре, що Альфа з нами, — пробурмотів Вирій, відводячи погляд від сирних стін. — Інакше ми могли б і досі блукати цим лабіринтом.

— Мабуть, — погодилася Лея, поправляючи волосся, — але тепер ми точно знаємо: тут не випадково все. Кожен крок, кожен блок… все має значення.

Сонячні промені пробивалися крізь ковзанку й відбивалися від сирних стін, створюючи легкий золотавий відблиск. 

Навіть у хаотичній ситуації відчувалася грайлива магія — лабіринт одночасно захоплював і лякав.

Діти, уже заспокоївшись, почали сміятися й стрибати навколо Альфи. Дорослі знову зібралися разом, обмінюючись короткими, але значущими поглядами.

— Добре, — прошепотіла Тесса, обережно торкаючись руки Еріка, — тепер треба дізнатися, що саме ховається за цим усім…

З глибини тунелю раптом долинув тихий, але різкий скрегіт — ніби щось рухалося всередині сирних стін. Діти миттєво замерли, стискаючись до Альфи, а дорослі насторожено окинули лабіринт поглядом.

— Лум! Кая! — покликала Лея, але голос уже ледь пробивався крізь тунель.
— Ми тут! — відлунював дитячий голос із сирного лабіринту. — Ми не можемо вибратись!

Вирій стискнув кулаки, відчуваючи, як серце калатає, а очі миттєво перевіряють кожен рух Чеддертона, котрий стояв осторонь із надто ідеальною усмішкою.

Кожна стіна, кожен сирний блок тепер виглядав трохи загрозливо, нагадуючи, що лабіринт має власні правила, а хтось їх вже змінював — і на перевірку обрав саме їх.