64.3 — Ковзанка, падіння і поцілунки

Ковзанка сяяла під світлом гірлянд, натягнутих через річку-сир, немов казкове небо, що впало на землю. Ліхтарі відбивалися на льоду золотавими вогниками, і здавалося, що вся поверхня дихає живим світлом. Над цим сяйвом лунала музика — маршова, бадьора, але з якоюсь грайливою нотою, що змушувала навіть найсуворіших детективів несвідомо похитуватися в такт.

— Ну що, чемпіони, вперед? — Тео вже тримав Каю за руку, підбадьорливо підморгуючи.
— Урааа! — закричали разом Кая і Лум, підкинувши руки так високо, що шапки мало не злетіли. — Ми будемо літааати!

Альфа гордо гавкнув і демонстративно виставив лапу вперед, наче каже: «Я тут головний спортсмен». На ньому виблискували спеціальні собачі «ковзани» — дивні металеві накладки на лапи, які йому хтось із винахідників приміряв. Але замість стрімкого бігу він змахнув хвостом, зробив два кроки, розкрутився дзиґою й сів прямо на хвіст. Його ображене «гав» прозвучало так комічно, що діти попадали від сміху на сніг.

— Я перший! — гордо вигукнув Ерік, випрямившись на весь зріст. Він зробив крок на лід — другий, третій…і в ту ж мить ноги виїхали з-під нього, а руки розчепірились, наче він намагався обійняти все небо.

Бух! — він гепнувся так, що навіть сирна статуя святого Пармезіуса на березі затремтіла.

— Чемпіон світу з падінь! — Тео зареготав так, що навіть ковзанярі поруч повернули голови.

— Ерік! — Тесса кинулась допомогти, але лід підступно підставив їй підніжку, й вона ковзнула прямо на нього. Обоє опинилися в клубку рук і ніг, їхній сміх луною розлітався над ковзанкою.

— Я… здається… винайшов новий трюк, — зашарівшись, прошепотів Ерік. — Називається «романтичний завал».

— Ти спеціально це зробив, правда? — Тесса всміхнулася, її щоки палали не лише від морозу.

Ерік нахилився ближче, відчув її теплий подих:
— Навіть якщо ні… повторив би ще сотню разів.

Вона торкнулася його щоки рукавичкою, й у ту мить навколо зникли музика, гомін і холод. Залишився тільки їхній сміх, їхнє тепло й тонка крихкість цієї миті.

Поруч Вирій вирішив показати, що він «профі». Він підняв Лею за руку й гордо заявив:
— Дивись і вчись. Ось так роблять чемпіони.

Він красиво відштовхнувся, розігнався й зробив неймовірний пірует… але, закрутившись, раптом втратив рівновагу. Його руки замахали, немов у вітряка, і він врізався прямо в Лею. Вона спробувала втримати його — і в результаті опинилася в його обіймах. Її волосся торкнулося його щоки.

— Це був… запланований маневр, — прошепотів він їй просто на вухо, ще задиханий від падіння.

— Авжеж, — Лея ледь усміхнулася, але не відпустила його. — У тебе завжди все під контролем, так?

Вирій нахилився ближче, їхні носи майже торкнулися.
— Абсолютно, — його голос став м’яким, але впевненим.

— Тоді покажи мені, як виглядає твій «контроль». — Вона шепнула, і цього разу вже сама зробила крок до нього.

Тим часом Векс не могла втриматись:
— Ага, дивіться, як це робиться!

Вона рвонула вперед, лід заіскрився за її ковзанами, мов феєрверк. Її рух був стрімкий і граційний, вона різко розвернулася й крикнула:
— Тео! Якщо сміливий — наздожени мене!

— Виклик прийнято! — Тео кинувся слідом. Його старт був більше схожий на панічне ковзання, ніж на гонитву, але він таки набрав швидкість. Векс гальмувала різко, а він, не встигнувши пригальмувати, врізався в неї, й обидва полетіли сторчголов у замет біля бортика.

— От я тебе й наздогнав, — захекано прошепотів Тео, опинившись зверху, їхні обличчя були зовсім поруч.

— Брехун, — Векс жбурнула йому снігом у плече, але він перехопив її руку. Її пальці здригнулися в його долоні, й він, не відпускаючи, нахилився й поцілував. Сніг сипався на їхні волосся, а діти навколо зойкнули від подиву.

— Фууу, дорослі! — з удаваним обуренням вигукнула Кая, але очі її світилися від захвату.

Вона з Лумом у цей час ганяли по ковзанці в маленьких санчатах на ковзанах. Альфа сидів позаду, мов адмірал на капітанському містку.

— Вперед, екіпаж! — командувала Кая. — Штурм сирної фортеці починається!

— Ай-ай, капітан! — вигукнув Лум, нахилившись, і санчата рвонули, ковзаючи по льоду так швидко, що вітер свистів у вухах. Альфа гавкав, підганяючи їх, і всі троє верещали від сміху.

— Я! Чемпіон! — репетував Лум.

— Ні, я! — відстоювала Кая, відштовхуючи його ліктем.

Альфа гавкнув ще раз, і обоє враз згодилися:
— Добре, добре! Ми всі чемпіони!

Дорослі сміялися, діти верещали, пари цілувалися, а музика лунала дедалі веселіше. І ковзанка світилася, мов чарівний театр: тут перепліталися гумор, падіння, несподівані трюки й ніжні миті. Мороз щипав щоки, але всім було так тепло, що ніхто не хотів зупинятись.

А десь неподалік сирні гірки вже виблискували новими обіцянками пригод, наче кликали:
«Це ще не кінець. Найкраще — попереду».