Розділ 64 — «Сирні ковзанки»; 64.1 — Запрошення на дивний каток

Сніг падав дрібними іскристими кристалами, стукаючи у вікна офісу-оселі. На шибках мороз намалював мереживо, схоже на крижані літери, ніби сама зима хотіла написати своє послання. Усередині всі намагалися зігрітися: Лея сиділа з горнятком какао, зануривши носа у пару; Ерік розклав перед собою карти й наче вів розслідування «де подівся теплий плед»; Векс обмотала себе другим светром, буркочучи про «жорстоку диктатуру батарей».

Альфа, згорнувшись клубком біля каміна, уже дрімав, коли раптом у двері голосно постукали. Гуркіт був такий гучний, що пса підкинуло — він підскочив і загавкав, вистрибнувши з ковдри, мов маленька ракета.

— Якщо це знову кур’єр із рекламкою сосисок, я клянуся, — пробурмотіла Векс, знімаючи светр одним плечем і йдучи до дверей. — Я йому дам самі сосиски. Заморожені.

Вона відчинила двері — й перед нею стояв справжній лакей. Високий, у довгому чорному пальті, з мереживними манжетами, з блідим обличчям і такими серйозними очима, ніби він щойно поховав три пуди грюйєра. У руках він тримав велику конвертовану папку з сургучевою печаткою у вигляді шматка сиру з дірочками.

— Запрошення для… гм… «Шановних детективів найвищого смаку та кмітливості», — урочисто вимовив він і зробив легкий уклін, від якого з його плеча злетіли кілька сніжинок. Його капелюх при цьому мало не впав у замет.

— Ого, — Тесса підійшла ближче, очі заіскрилися від цікавості. — Це нам?

— Якщо ви не тримаєте в хаті таємних сомельє чи підпільних сирних магнатів, то так, — сухо відповів лакей і відкашлявся.

Лакей передав їй конверт і, не кажучи більше ні слова, повільно віддалився у завірюху. Його постать розчинилася між сніжними завихреннями, залишивши за собою лише слід від черевиків та запах дорогого одеколону, який чомусь нагадував… дорогу камамберу.
— Хм, дивно, — Ерік нахилився над конвертом, обіймаючи Тессу за талію. — Печатка із сиром. Це вже пахне пригодою.

— Або пахне пармезаном, — поправив його Тео й підморгнув Векс. — Я б довірила справу моєму носу.

— Довірити справу твоєму носу? — підколола його Векс, торкнувшись пальцем його щоки. — Та ти ж сир не розрізниш від носка.

— Ну… якщо носок не старий, — образився Тео, але не надовго, бо Векс його одразу поцілувала в щоку.

Діти підбігли до столу, нависли над конвертом. Лум аж підстрибував:
— Відкривай! Відкривай! Ну давай, мамо! А раптом там секретний скарб!

— Або карта до країни морозива! — додала Кая, широко розплющивши очі.

Тесса обережно зняла сургуч, і всередині виявився розкішно оформлений лист на товстому кремовому папері, прикрашений золотистим тисненням. У центрі витіюватими літерами було написано:

«Вельмишановним детективам! Маєте честь бути присутніми на урочистому відкритті Найбільшої Сирної Ковзанки Світу! Для вас — вхід безкоштовний, для ваших дітей — безмежні розваги. Дрес-код: ковзани. З повагою, Містер Чеддертон».

— Ковзанка! — заволав Лум так голосно, що Альфа знову перелякано гавкнув і сховався за диван. — Я буду чемпіоном! Я зроблю три… ні, чотири піруети поспіль!

— А я хочу ковзани з рожевими шнурками! — Кая надула щічки й рішуче подивилася на батьків. — І з блискітками. І щоб вони світилися, коли я стрибаю!

— Може, тобі ще й радіоантену прикрутити? — пожартував Тео.

Векс закотила очі:
— Ти хочеш, щоб тебе було видно навіть із Місяця.

— Так! — гордо підтвердила Кая. — І щоб ще на Місяці знали, що я крута!

У кімнаті спалахнув сміх.

Лея, яка досі сиділа тихо біля вікна, вдихаючи аромат какао, раптом мовила, усміхаючись:
— Це гарна ідея. Хтось уперше спробує стати на ковзани.

Вирій, який стояв поруч, удавано кашлянув і зробив вигляд, що уважно розглядає візерунки на підлозі:
— Я… гм… можливо, не зовсім умію.

— О, чудово! — Лея розсміялася й торкнулася його плеча. — Значить, у мене з’явився учень.

— А я думав, ми просто працюємо в агентстві, а не на курсах катання, — пробурмотів він, але губи його мимоволі скривилися у теплій посмішці.
Вирій почервонів, намагаючись відвести погляд, але Тесса все чудово побачила й тихенько штовхнула ліктем Еріка. Той тільки посміхнувся, наче казав: «Ну, нарешті».

— І взагалі, — додав Тео, — ми всі підемо. Діти в захваті, а нам усім треба трохи відпочити після останніх пригод.

Альфа, ніби зрозумів, теж загавкав і почав стрибати, вимагаючи уваги. Він навіть упіймав свій хвіст і кілька разів проковзнув по підлозі, залишивши за собою смішні сліди.

— Альфа, — серйозно сказала Кая, нахилившись до собаки, — ти теж підеш на ковзанку. Але тобі потрібні ковзани.

— Для собаки? — Векс підняла брову. — Ти жартуєш.

І вже за хвилину Ерік, хихочучи, витяг зі скрині старі металеві накладки й приміряв на лапи Альфі. Пес спершу закляк, а потім почав кумедно човгати по підлозі, ковзаючи, як справжній пес-ковзаняр. Він зачепив хвостом вазу, і та похитнулася — але в останню мить Лум спіймав її, мов герой цирку.

— Урааа! — діти вибухнули аплодисментами. — Альфа — ковзаняр!