63.7 — Фінал у сніговому соусі

Зала гуділа. Гуркіт макаронів, дзенькіт виделок, брязкіт каструль — усе зливалося в суцільний оркестр кулінарної війни. І раптом… зі стелі прорвало замети снігу. Вітер завив, наче сам мороз вирішив вступити в бій. Сніг і соус злилися докупи, утворюючи криваво-білу кашу, яка кружляла вихорами. Це була пастяна заметіль.

— Тільки цього нам бракувало! — крикнув Тео, закриваючи голову руками. — Я ж просив хоч раз без апокаліпсису!
— Ага, і ще бажано без макаронів! — озвалася Векс, ковзаючи по підлозі. Він устиг схопити її за руку, й вона врізалася прямо йому в груди.
— Я ж казав, що впіймаю, — посміхнувся він.
— І все одно ледь не вбив! — огризнулася вона, але вже не відпускала його пальців.

Лазанья-капо здіймався на свій соусний трон, наче вулкан із томатів і сиру. Його голос гримів над заметіллю:
— Ви не зупините епоху пасти! Я — влада! Я — вечеря!

— Ну вибач, дружок, але вечеря вже закінчилась, — відповів Ерік, і разом із Тессою кинувся вперед. Вони вчепилися у масивний трон, зроблений з макаронів і ковбасок, і почали хитати його.
— Тягни сильніше! — кричала Тесса, волосся в неї прилипло від соусу, обличчя палало.
— Та я тягну! Він важчий за твої аргументи в суперечках! — відказав Ерік, але усмішка світилася в куточку його вуст.
— А ти впертий, як цей трон! — кинула вона, і вони вдвох одночасно засміялися навіть у розпал бою.

Раптом щось маленьке й кругле вдарило Лазанью по голові.
— Пліп! — пролунав звук, немов хтось кинув м’ячик.

То були перепелині яйця. Десятки маленьких, білих, смішних створінь котилися залом, збиваючи макарони з ніг. Вони гуркотіли, верещали тоненькими голосами й виглядали, наче дивний батальйон міні-солдатів.

— Наші союзники! — вигукнула Кая, злізаючи зі спини Альфи. — Це наша сім’я!
— Я завжди казав, що яєчня — сила, — додав Лум, кидаючись у бій разом із ними.

Перепелині яйця кумедно таранили каннелоні-охоронців. Труби падали, ковзали в соусі, вдарялися одна об одну. Одне яйце навіть котилося з такою швидкістю, що врізалося у трон. Він захитався.
— Ще трохи! — крикнув Вирій, підбігаючи разом із Леєю. Вона світила ліхтариком, він тримав ніж. Їхні руки зустрілися на поруччі трону.
— Разом? — вона глянула йому в очі.
— Завжди, — відказав він, і цього разу не було сумнівів. Вони штовхнули одночасно.

Трон хитнувся. Ще один поштовх — і він з гуркотом полетів у калюжу соусу та снігу. Лазанья заволав:
— Ні! Моя влада! Мій соус!
І, сковзаючись по власних шарах, впав просто у соусну прірву.

У залі запала тиша. Потім — верески, дзенькіт, і вся макаронна мафія розсипалася врізнобіч. Спагеті плуталися, равіолі котилися геть, феттучіні верещали. «Епоха пасти» закінчилася так само швидко, як і почалася.

Сніг усе ще падав крізь тріщини стелі, перемішуючись із томатами. Усе виглядало так, наче світ вкрила величезна піца-маргарита.

— Ми… перемогли? — озвався Тео, важко дихаючи.
— Так, — Векс кивнула, притискаючись до нього. — І я більше ніколи не хочу бачити феттучіні.

Кая підстрибувала від радості:
— Ура! Ми врятували борщ!
— І нас! — додав Лум, обіймаючи Альфу, який гордо стояв із соусом на лапах, наче у бойових фарбах.

Перепелині яйця гуртом закотилися до героїв і стали півколом. Виглядало це так мило й абсурдно, що навіть Тесса не витримала:
— Ну що ж, сім’я в нас тепер справді… різноманітна.

Ерік обійняв її за плечі.
— Але все одно справжня.
Вона зітхнула й поклала голову йому на плече.
— Так тепліше.

Вирій і Лея стояли поруч, ще не відпускаючи рук. Її щоки палали, а його очі світилися теплом, яке не мало нічого спільного із соусом.
— Ми добре спрацювалися, — сказала вона.
— І це лише початок, — прошепотів він і торкнувся її губ ще раз, тепер уже без вагань.

Тео жартома підняв ложку вгору:
— Я оголошую день офіційною перемогою супової ложки над мафією пасти!
— Тільки не кажи, що ми святкуватимемо макаронами, — зойкнула Векс.
— Святкуватимемо теплим чаєм, — серйозно промовила Лея, і від цього всі раптом розсміялися.

Після бою

Вони вибралися з підвалу, по коліна в соусі, зі снігом на плечах і слідами битви на одязі. Крокували вузькими вулицями міста, що лежало під срібним сяйвом зимової ночі.

Кая й Лум ішли попереду, стрибаючи в кучугури. Альфа бігав колами, раз по раз обтрушуючи сніг і томатний соус, через що всі отримували червоні бризки.

— Альфа! — Тесса прикрила обличчя. — Я щойно витерла очі від соусу, а тепер знову!
— Це його спосіб ділитися перемогою, — захищав собаку Лум.
— І я теж можу! — заявила Кая й кинула в маму сніжку, яка влучила прямісінько Векс у плече.
— Кая! — Векс прикинулася суворою, але Тео вже схопив пригорщу снігу. — Тільки не думай…
— Думаю! — вигукнув він і закинув сніжку в неї за комір.

Снігова битва почалася сама собою. Діти верещали, дорослі сміялися, перепелині яйця гуртом котилися, намагаючись влучити в когось маленькими «сніжками». Один навіть примудрився втрапити Еріку в чоло.

— Здається, ми щойно отримали наймолодший десант снігової піхоти, — прокоментував він, обіймаючи Тессу, щоб захистити її від наступної атаки.

Коли всі трохи втихомирилися, вони знову рушили додому. Дорога вела крізь парк, і дерева стояли вкриті інеєм, мов у казці. Було тихо, лише чути було, як під ногами рипить сніг.