63.5 — Розслідування в соусі

Після хаотичної бійки в піцерії запах томатів, пармезану й чорного перцю стояв такий густий, що можна було різати ножем і мазати на хліб. У повітрі навіть бриніло, ніби сама атмосфера була наварена з овочів і спецій. Люмінесцентні лампи миготіли, як старий кінопроектор у гангстерському фільмі, а по підлозі текли густі струмки соусу, залишаючи червоні доріжки, схожі на сліди злочину.

— Ніколи ще не бачив стільки кетчупу в одному місці, — пробурмотів Тео, витираючи куртку від червоних плям.
— Це не кетчуп, а соус болоньєзе! — Векс підняла брову, обтрушуючи волосся від снігу й пармезану. — Ти навіть у смертельній небезпеці плутаєш смакове мистецтво з фастфудом.
— Для мене все, що червоне й липке, — кетчуп, — буркнув він, але трохи знітився.
— І взагалі, ми маємо знайти докази, — додала вона, піднявши голос.

— Докази чого? — Тео глянув на калюжі соусу й на «мертві» тіла спагеті, які ще дригалися у кутку. — Що нас намагається з’їсти макарон?
— Докази, чому вони повстали, — твердо сказала Векс. — Має бути щось, що все пояснить.

Вирій ішов попереду. Його ліхтарик прорізав темряву, вирізаючи на стінах чорні клякси, які зливалися в моторошні постаті. Лея йшла майже впритул. Вона була так близько, що він чув легкий аромат кориці й морозного повітря від її шарфа.

— Дивись, — Лея нахилилася й помітила шафу в кутку. Дверцята трималися на одній петлі, хиталися, як старий зуб. Із темряви виглядала чорна обкладинка, вся в плямах соусу.
— Щось є, — прошепотіла.

Вирій ступив уперед, і разом із нею потягнув книгу. Шкіра потріскалася, запах від неї був такий, ніби сторінки ввібрали сотні кухонь. Вони схилилися над нею разом, і промінь ліхтарика освітив лише їхні очі.

— «Чорна книга рецептів»… — Лея прочитала вголос, стишуючи голос, наче боялася розбудити самі рецепти. — Тут… «Зимова диктатура Каннелоні».
— От чорт… — Вирій ковтнув. — Вони готуються не просто до війни. Вони хочуть стерти інші кухні. Весь світ має стати пастою.

Його погляд ковзнув на її вуста. Її пальці мимоволі торкнулися його руки, ледь-ледь, але цього вистачило, щоб серце підскочило в груди. Він нахилився й поцілував її.

Мить тягнулася, як розплавлений сир на гарячій піці. Завірюха за стінами стихла. Книга лежала між ними розгорнута, немов свідок. І Лея… не відштовхнула. Її щоки палали, а пальці сильніше стиснули його долоню.

— Вирію… — прошепотіла вона, але слова потонули в тиші, розірваній тільки їхнім подихом.

Біля дверей тим часом панував хаос. Лум і Кая, обидва в червоному соусі, бігали, ковзаючи, наче по ковзанці.

— Лум, тримайся за мою руку! — крикнула Векс, але хлопчик розреготався:
— Воно слизьке, як банан!

— Це не банан, це соус! — Тео закотив очі.
— Але він веселий! — огризнувся Лум і знову ковзнув уперед.

Кая ж зі сміхом ковзнула прямісінько до величезної бочки з соусом. Вона хихотіла, тримаючись руками за край.
— Тео, допоможи! — Векс кинулася, але сама послизнулася.

Він устиг: схопив її за талію, не давши впасти. Їхні тіла зіткнулися, вона відчула його міцні руки, а він її гарячий подих.

— Я тебе впіймав, — прошепотів Тео, нахилившись ближче.
— Тільки не відпускай, — відповіла вона, й у цю секунду весь світ звузився до них двох.

— А нам весело! — вигукнула Кая, зависнувши на Альфі. Пес рикнув і витягнув її з калюжі. Він трусився, змахуючи червоні бризки, немов казав: «Діти… та що ж ви робите?!»

Тим часом Тесса й Ерік натрапили на темний закуток. Там стояли ящики з банками. На кожній було написано: «Секретний соус для революції».

— Ми маємо це винести, — заявила Тесса, рішуче нахиляючись. — Це головний доказ.
— Ага, — погодився Ерік, — тільки не думай, що я потягну три бочки на собі.
— Ну добре, дві я візьму сама! — вперто кинула вона.
— Ти жартуєш? Це небезпечно, ти ж зламаєшся!
— Я сильніша, ніж здаюся!
— А впертіша, ніж потрібно, — видихнув він і провів долонею по волоссю.

Вони кілька секунд сперечалися, як завжди — гаряче, з іскрами в очах. А потім обидва змовкли.

Ерік зняв рукавицю й торкнувся її щоки.
— Знаєш… може, варто сперечатися вже надворі. Бо тут ми змерзнемо.

— А надворі що, тепліше? — гмикнула Тесса.
— Якщо я буду тримати тебе отак, то так, — він обійняв її.

Її сміх розтанув у його грудях. Вона відчула, як холод відступає.
— Так краще, — прошепотів він.
— Так, — погодилась вона, обіймаючи його у відповідь.

Соус капав зі стелі, Лум і Кая сміялися, ковзаючи, Векс ще не відійшла від Тео, Лея не відпускала руки Вирія, а Тесса з Ерiком стояли в теплих обіймах.

У цій дивній картині хаосу, спецій і соусу було щось по-домашньому тепле. Але глибше, десь унизу під піцерією, глухо лунав гуркіт — як удари величезних каструль. Макарони готувалися до своєї нічної сходки.

І кожен із них знав: ця «паста-війна» тільки починається.