Розділ 63 — «Справа про Мафію Макаронів»; 63.1 — «Плакати на снігу»

Заметіль ревла, мов дика звірина. Вітер хапав за поли пальт, засипав комірці крижаними голками й гнав вулицями цілі стіни білого пилу. Місто було схоже на велетенський казан, у якому крутилося божевільне снігове рагу.

Лум і Кая бігли попереду, притискаючи рукавиці до щік, і верещали, ніби це найкраща забава на світі:
— Мамо! Диви! Сніговий дракон! — кричав Лум, показуючи на завихрення між будинками.
— Нє, то не дракон, то макарони літають! — перекрикувала його Кая, махаючи руками, наче то були довгі спагеті.

Альфа мчав поруч, залишаючи на снігу рівний ряд відбитків лап. Він раз по раз озирался на дітей, ніби перевіряв: чи не загубились його «маленькі слідчі».

— Чекайте! — гукнула Тесса, яка майже захлиналась холодним повітрям. Вона тримала шарф на носі, але він миттєво промокав від крижаного подиху хуртовини. — Лум, Кая, не віддаляйтесь!

Ерік, що йшов поряд, обійняв її за плечі й підтягнув ближче. Його рука була гаряча навіть крізь товсту тканину куртки.
— Дихай повільніше, — порадив він, нахиляючись до її вуха. — Іди під руку, так тепліше.

— Тепліше було б у ковдрі… — пробурмотіла Тесса й чхнула так голосно, що Альфа насторожено загавкав.

— Добре, п’ять хвилин ще тримаємось, — усміхнувся Ерік, витираючи з її щоки сніжинку, що встигла розтанути. — Потім повернемось у машину. Домовились?
— Домовились, але я хочу чай, — серйозно відповіла вона, втупившись у нього так, що він не втримався й нахилився швидко поцілувати її в щоку.

У цей момент діти раптом зупинились перед стіною старого будинку. На ній щось дивно блимало крізь снігові згустки. Вітер на мить стих, і всі побачили: величезний плакат, написаний червоними літерами:

«КАННЕЛОНІ РУЛИТЬ СВІТОМ!»

— Що за… — Вирій примружився й підійшов ближче. Краї плакату були… приклеєні не клеєм, а справжніми макаронами. Спагеті, розварені й замерзлі, тримали аркуш так, ніби це серйозний маніфест.

— Це що, жарт? — Лея склала руки на грудях і з недовірою зиркнула на плакат. — Може, чиїсь студенти розважаються?
— Студенти? — хмикнув Вирій. — Ти бачила студентів, які у -20 градусів ліплять плакати зі спагеті?
— У гуртожитках буває й гірше, — не здалась вона.

Вирій засміявся, але раптом серйозно притулив пальці до літер.
— Це занадто організовано. Тут явно хтось… планує щось більше.

— Ну та звісно, «макаронний переворот», — скривилась Лея. — Завтра на нас нападе лазанья у соусі.

Їхня перепалка виглядала смішною, якби не холод, що роз’їдав до кісток.

Тесса ж не витримала й, потягнувши Еріка за руку, пошепки сказала:
— Я замерзла до кісток. Ходімо хоча б на хвилину грітись у машину.
— Ідея розумна, — погодився він, і вони вдвох рушили назад.

Усередині старенького авто було темно й тісно, але принаймні без вітру. Вони вмостилися під ковдрою.
— Ти як? — запитав Ерік, тримаючи її руку в своїй.
— Замерзаю. Але… з тобою навіть холод має сенс, — прошепотіла вона.

Їхні губи зустрілися — спершу коротко, несміливо, а потім глибше, палкіше. На мить ні заметіль, ні плакати вже не існували. Їхній поцілунок був тепліший за будь-яку пічку.
— Ей! — Лум різко висунув голову у вікно машини. — Ви що там робите?
— Перевіряємо… чи ковдра тепла, — серйозно відповів Ерік, а Тесса не витримала й розсміялась.

— Мамо, тато, швидше! Тут сліди! — кликала Кая, танцюючи на місці, щоб зігріти ноги.

Векс і Тео саме підійшли до плаката. Тео нахилився, торкнувся замерзлого спагеті й скривився:
— Це ж справжні. Хтось зварив цілу каструлю… і витратив її на клей.
— Краще б борщ зварили, — буркнула Векс, і, піднявши очі, вже побачила на снігу дивні смуги. — Дивись, сліди.

— Хм, схоже на… — Тео присів, але в ту ж мить Кая сіла поруч і урочисто оголосила:
— Це дорога! Для макаронів! Вони йшли сюди й танцювали!
— Та це звичайні сліди! — обурився Лум. — Але дивись: вони довгі й тонкі. Це не людина. Це точно… спагеті!

Альфа тихо гаркнув, вилизуючи сніг із вусів, і ніби погодився: так, це не зовсім людські сліди.

Всі завмерли. Заметіль не вщухала, сніг крутило в повітрі, але дивні сліди простягалися далі, вглиб двору, немов кликали за собою.