62.8 — «Сніданок без омлету»

Сонце вже піднялося над обрієм, коли команда, вся в жовтку, сажею й пилюці, повернулася до тимчасового табору. Повітря пахло димом, злегка підгорілими сосисками і теплом нового дня.

Стіл склали з перевернутого ящика, лавки — з двох дверей, що дивом вціліли після «битви». На цих дверях ще лишилися подряпини від страусиного яйця, і Лум з Каєю вирішили, що це «бойові шрами» і що двері треба «нагородити медалями».

— Ну що, кулінари, — Векс розтерла руки, дивлячись на купу продуктів, які вони знайшли у сховищі. — Готувати будемо. 

Але я попереджаю: ніяких яєць!
— Яйця більше нас не побачать, — підтвердив Тео, надаючи голосу такої серйозності, ніби він щойно склав присягу на вірність безяєчному борщу.

— Я хочу макарони з кетчупом! — першим закричав Лум, застрибуючи на «лавку-двері».
— А я морозиво! — додала Кая, грізно піднявши пальчик.
— На сніданок? — Лея гмикнула й ледь не вдавилася сміхом. — І хто вам це колись дозволяв?
— Тато! — хором відповіли діти, вказуючи кожен на свого.

Ерік, який саме розпалював багаття, лише знизав плечима й підкинув ще кілька трісок:
— Ну, бувало…

— «Бувало», — пробурмотіла Тесса, примружившись, але в її очах світилася ніжність. Вона нахилилася й поцілувала його в щоку. — Не дивно, що Лум у нас такий вигадник.

Альфа в цей час урочисто приніс дерев’яну миску, повну сосисок, які знайшов у кутку складу. Він поставив їх на середину столу й сів поруч, розставивши лапи, мов охоронець. Кожному, хто наважувався потягнути руку вдруге, він тихо гарчав.

— Хазяїн складу, — засміялася Тесса. — Стережеш справедливість?
— І ковбасу, — уточнив Ерік, відгризаючи шматок і ледве встигаючи відсунути руку від Альфи. — Ей, я ж головний кухар!
— Ти? — пирснула Лея. — Головний кухар — це Альфа. Подивися на його морду.
Вирій тим часом виклав на стіл тарілку з хлібом. Лея додала банку малинового варення. І, як завжди, коли їхні пальці зустрілися над хлібиною, вони зупинилися на мить. Тиша, тепло, легкий дотик — ніби навіть дим від багаття на секунду завмер.

— Варення? — тихо запитав він, нахилившись ближче.
— Завжди, — відповіла вона, і їхні очі зустрілися у тій самій миті, коли навколо хтось із дітей голосно закричав:
— А мені теж варення! Але з трьома ложками цукру зверху!

Тео тим часом намагався розтлумачити дітям, чому борщ на сніданок — не найкраща ідея.
— Ви ще маленькі, борщ — то для обіду…
— Ага, а пампушки? — не здавався Лум.
— І без жовтка в тісті! — грізно докинула Кая.
Тео закотив очі й відвернувся до Векс:
— Якщо ми вижили серед страусиних снарядів, то ця дитяча кухня нас точно доб’є.
— Витримаєш, — усміхнулася вона й торкнулася його плеча. — Ти ж мій герой борщу.

Сміх лунав над полем, де ще недавно вирувала абсурдна «яєчна війна». Втомлені, але разом, вони їли все, що мали під рукою: сосиски, хліб з варенням, печені яблука й навіть трошки макаронів, які Векс дивом зварила в іржавому казанку.

— Ну що, — промовила Лея, сьорбаючи гарячий чай із закіптюженої кружки, — це був найкращий сніданок у житті.
— Авжеж, — відповів Вирій, дивлячись на неї так, ніби всі перепели світу з їхніми мирними маніфестами були дрібницею поруч із її усмішкою.

Ерік обняв Тессу за плечі:
— І все ж… трохи яєчні не зашкодило б.
— Спробуй тільки, — Тесса грізно примружилася, а потім сама засміялася й ткнула його в бік.

І тут Альфа знову витягнув своє «трофейне яйце» й поклав його у середину столу, подивившись на всіх так гордо, ніби це була корона.

— Тільки не кажи, що хочеш омлет, — пробурмотів Ерік, уткнувшись лобом у долоню.
Альфа фиркнув і повернув яйце до себе, наче сказав: «Це для музею».

— Може, зробимо з нього кулон? — серйозно запропонував Лум.
— Або люстру! — вигукнула Кая.
— Або… трон, — додав Тео, закочуючи очі.

Усі розсміялися. Сміх був теплий, живий, переможний — він перебив навіть спогад про холодний гуркіт нічної битви.

І вже ніхто не зміг зупинити дружний вигук:
— Тільки не омлет!

Вогонь у багатті ще жеврів, потріскуючи, і дим тонкою стрічкою здіймався у світанкове небо. Втомлені, але задоволені, вони сиділи довкола імпровізованого столу з перевернутого ящика. Хтось доїдав печене яблуко, хтось пив чай із закіптюженої кружки. Альфа, як завжди урочистий, ліг поруч, поклавши лапу на своє трофейне яйце. Вид у нього був такий, ніби він щойно став новим генералом армії.

І тут Лум, весь у крихтах і з серйозним лицем, підвівся на лавку-двері. Він виструнчився, як справжній командир, і закинув руки за спину.

— Увага, увага! — його голос лунав так гучно, що навіть кілька перепелиних яєць, які сиділи неподалік у траві, підскочили. — Зараз буде головне! Присяга Перепелясиків!

Всі підняли голови.

— Яких ще… — почала Векс, але Кая миттєво підскочила поруч із Лумом, підняла підборіддя й гордо проказала:
— Ми тепер сім’я яєчних перепелят. І всі ви — теж!

— О-о-о ні, — простогнав Тео, обхопивши лице руками. — Я ж мріяв присягати на вірність… не знаю, хоч би каві.
— Мовчи й слухай, — суворо вказала йому пальчиком Кая. — Ти тепер теж перепелясик!

Дорослі ледве стримували сміх. Лея зазирнула Вирієві в очі — і він тільки знизав плечима, мовляв, «у нас немає вибору». Ерік уже почав сміятися вголос, але Тесса штурхнула його в бік:
— Тихо, серйозна церемонія!