62.7 — «Світанок над шкаралупою»

Гуркіт стихав поволі, як хвиля, що б’ється об скелі й відступає. «Омлет-визволитель» ще кілька секунд здригався, гудів, випускав іскри та клуби диму, а потім із глухим зойком — трах-бах! — розвалився. Гігантська пательня тріснула навпіл, дроти розсипалися, а яєчні шестерні розкотилися по підлозі, наче іграшкові коліщата, втративши будь-яку загрозу.

— Воно… воно здалося, — прошепотіла Лея, хапаючись за Вирія. Її пальці тремтіли, але стискали його міцно, ніби боялися відпустити.
— Ні, — поправив Вирій, обіймаючи її за плечі. — Ми його здали.
Її голова схилилася до його грудей, і він відчув, як швидко калатає її серце. Він теж тремтів, але тримав її так, наче від цього обійму залежав увесь світ.

По сараю прокотився дивний гомін. Яйця, що ще хвилину тому люто воювали, завмерли, озиралися розгублено, а потім у паніці почали розбігатися — курячі дрібними кроками, гусячі з важким гупанням, а страусині котилися, збиваючи все на шляху, ламаючи стіни сараю.

— Вони… вони тікають! — вигукнув Лум, вискакуючи з-за полиці.
— Як миші! — додала Кая, і, підскочивши, засміялася так щиро, що навіть Векс, вся в сажею, не витримала й хихотнула.

Серед хаосу залишилася лише маленька групка перепелиних яєць. Вони підійшли ближче, ледь чутно «піскочучи», і одне з них підкотилося просто до дітей. На його поверхні була намальована крихітна усмішка чорнилом.

— Вони мирні, — здогадалася Кая й простягнула долоньку. — Вони наші!

Лум серйозно кивнув, витягнув кишеню штанів і нахилився:
— Я буду їхнім татом. А Кая — мамою.

— Яка ще мама? Я теж тато! — обурилася вона, руки в боки, брови нахмурила.
— Не можна два тата! — надувся Лум, але очі світилися азартом.
— Можна! — вперто відрізала вона. — Будемо всі разом батьками!

— А хто тоді буде бабусею? — невинно втрутився Тео, підморгнувши Векс.
— Ти! — хором сказали діти.
— Ей! — Тео аж захлинувся, а Векс розреготалася, витираючи сльози.

Дорослі обмінялися усмішками крізь втому й дим.

— Ну ось, у нас у команді нове поповнення, — пожартувала Векс, притискаючи Каю ближче.
— І як же ми назвемо це сімейство? — підняв брови Тео, який так і не змирився з роллю «бабусі».
— Перепелятники, — серйозно заявив Лум.
— Ні! — вигукнула Кая. — Перепелясики!

Суперечка продовжилася на повну, і навіть Лея, яка ще секунду тому плакала, тихо сміялася, витираючи очі.

Альфа тим часом з’явився з темряви, урочисто несучи одне яйце в зубах. Він ішов так поважно, ніби щойно врятував світ. Пес обережно поклав «трофей» перед усіма й гордо сів, хвіст бив по підлозі.

— Ну ти герой, — Тео почухав його за вухом. — Ще трохи — і з тебе був би омлет.

Альфа образливо фиркнув, відвернув морду й прикрив лапою своє яйце, немов сказав: «Моє!».

Сонце саме починало сходити, просвічуючи крізь дірки в даху сараю. Світло золотими плямами падало на розбиті шкаралупи, і все виглядало так, ніби поле бою вкрилося мозаїкою з уламків.

Троє пар стояли разом. Усі були виснажені, одяг подертий, обличчя в сажею й жовтку, але в їхніх руках — тепло й сила.
Вирій тримав Лею за талію, і вона, вся заплакана, посміхалася крізь сльози.
Тесса спиралася на плече Еріка, відчуваючи, як його губи мимохіть торкаються її скроні.
Векс і Тео, переплетені руками, дивилися одне на одного так, ніби довкола більше не існувало нічого.

Лея прошепотіла, ледве торкаючись губами до вуха Вирія:
— Тремтиш?
— Від усього, — відповів він, і їхні пальці переплелися ще міцніше.

Ерік нахилився до Тесси й, обійнявши, не витримав:
— Я тебе не відпущу. Ніколи.
— І не смій, — відповіла вона тихо, притискаючись ближче.

Векс, витерши сльози з обличчя, розсміялася і підняла Каю вище:
— Ну що, ми вижили.
— Бо ми команда! — вигукнула дівчинка.

У цю мить настала тиша. Сонце освітило їхні постаті, вони стояли разом, тремтіли, але не відпускали одне одного. У цих обіймах було все: ніжність, пристрасть, перемога й відчайдушне бажання жити далі.

І тут Ерік не витримав:
— Ну що, сніданок?

На секунду повисла мертва пауза. Дорослі обмінялися поглядами. Діти широко відкрили очі. Альфа пирхнув і повернув морду до «трофейного» яйця.

— Тільки не омлет!!! — вигукнули всі хором.

Лум додав, сміючись:
— Краще борщ із пампушками!

— І морозиво! — встряла Кая.
— На сніданок? — Вирій здивовано підняв брови.
— Та після такого можна! — серйозно відповіла вона.

І сарай наповнився сміхом — теплим, живим, переможним, який нарешті перебив холодний гуркіт нічної битви.