62.6 — «Велике биття»

Гуркіт, що наростав, вибухнув раптово — наче хтось розірвав саме небо над сараєм. Повітря затремтіло, стіни задрижали, а з даху сипонув пил і тріски. Яйця, які ще секунду тому стояли рівною лавою, наче армія вартових, раптом заверещали, затріпотіли й… кинулися одне на одного.

— Що за… — Ерік навіть не встиг закінчити, як побачив, як величезне гусяче яйце з розгону штовхнуло куряче. Те з тріском розкололося навпіл і вибухнуло фонтаном білка, що заляпав стіну.

— Вони б’ються між собою! — вигукнула Тесса, прикриваючи обличчя рукою від жовткових бризок.

Курячі з криками «Кукуріку!» кинулися на гусячі, гусячі гордо гоготали й відповідали тараном. Страусині ж, величезні й важкі, як гармати, котилися навально, трощачи все підряд. Гуркіт шкаралуп, верески, скрегіт і дзенькіт каструль, що падали з полиць, створили хаос, у якому важко було розібрати, хто на чиєму боці.

— Вони влаштували громадянську війну, — пробурмотів Вирій, і в його очах блиснула жорстка рішучість. — Це наш шанс.

Команда розділилася.

Вирій і Лея
— Лея, зі мною, — коротко кинув Вирій і схопив її за руку так різко, що вона ледь не перечепилася об уламок дошки на підлозі.

Вони рвонули до гігантської пательні в центрі сараю — вона височіла, як механічний монстр. Від неї йшов гарячий жар, метал стогнав і димів, а дроти, немов чорні змії, оплітали її з усіх боків. На краях стирчали труби, з яких виривалася пара, а між ними виднілися… старі розбиті чайники, зварені докупи, ніби якийсь кулінарний божевільний намагався зібрати машину судного дня.

— Ох, Господи… — Лея зупинилася на мить і провела долонею по розпеченому краю. — Тут десятки проводів. Червоні, чорні, сині… навіть зелені. Вони спеціально переплутали. Якщо ми переріжемо не той… може вибухнути все.

Вирій важко вдихнув, відчуваючи, як серце гупає у вухах.
— У нас немає розкоші вгадувати, — відказав він, стискаючи щелепи. — Якщо ця штука запуститься, омлет накриє все місто.

Він простягнув руки до дротів, але пальці зрадницьки тремтіли. У голові роїлися думки: «Я ж програміст, а не електрик… Чому все завжди на мені? Чому саме зараз? Чому з нею?»

Лея раптом накрила його руки своїми. Її дотик був теплий, впевнений, і він відчув, як тремтіння на мить стихло.
— Разом, — сказала вона твердо, глянувши йому прямо в очі. — Я не дозволю тобі робити це самому.

Він ковтнув клубок у горлі й кивнув. Її слова були як якір серед цього хаосу.

Вони нахилилися над хаотичною павутиною дротів. Вирій почав рахувати:
— Так… червоний зліва йде до генератора, чорний — заземлення… Але тут усе з’єднано. Чорт…

— Чорт? — повторила Лея, і її голос був тихим, але тремтячим. — Це слово, яке я точно не хочу чути від тебе в таку хвилину.

Він усміхнувся куточком губ, хоч і криво.
— Добре. Скажемо «трохи складно».

Вона теж спробувала всміхнутися, але в ту ж мить сарай здригнувся. Страусине яйце врізалося у стіну так, що балка тріснула, а пил і тріски посипалися їм на голови. Лея скрикнула й інстинктивно схилилася нижче. Вирій різко обійняв її, прикриваючи собою, відчуваючи, як її тіло тремтить проти його грудей.

— Тихо, я тут, — прошепотів він, навіть не розуміючи, що його голос звучить майже ніжно.

Вона підняла очі до нього — величезні, блискучі, повні страху й водночас довіри. Вони були так близько, що він відчував тепло її щік і солодкий запах кориці, якою вона колись запашила пальці, коли місила тісто.

— Якщо виживемо… — прошепотіла вона, і слова її були схожі на молитву.

Вирій різко хитнув головою.
— Ми виживемо. — Його голос став глухим і непохитним. — Ти ще не встигла показати мені свій секретний рецепт пирога. Я не дозволю цій штуці нас смажити.

Вона видихнула смішок, але з очей скотилася сльоза.
— Ти справді думаєш про пиріг, коли ми стоїмо на пороховій бочці?

— Я думаю про тебе, — вирвалося в нього. І він уже не міг зупинити те, що вирвалося назовні. Він коротко, гаряче пригорнув її, відчуваючи, як її серце б’ється поруч із його — швидко, відчайдушно, але в унісон.

Він відпустив, але залишив руку на її спині, ніби боявся, що якщо забере — вона зникне.

— Гаразд, — Лея ковтнула й стиснула його руку. — Червоний. Якщо переріжемо його — система перегорить, правда?
— У теорії, так, — Вирій вдихнув. — У практиці… може статися все, що завгодно.

— Добре. — Вона взяла ножиці для металу, які лежали поруч. — Теорія мені більше подобається.

Він не відпустив її руки, коли вона піднесла ножиці. Їхні пальці переплелися, тремтячи, але міцні.

— Разом, — повторив він, і цього разу його голос зірвався на шепіт.

Вони стиснули ручки ножиць одночасно.

І саме в цей момент сарай знову здригнувся. За їхніми спинами пролунало різке «Тррррррісссс!» — страусине яйце перекинуло цілу стіну ящиків. Металеві банки посипалися, дзеленчали, стрибали по підлозі, створюючи оглушливий хаос.

Вирій відчув, як у жилах холоне кров. Якщо вони не встигнуть зараз — то вже ніколи.

Він глянув у її очі востаннє перед рухом.
— Готова?
— Я завжди готова з тобою, — відповіла вона.