62.5 — «Нічне яйце-патрулювання»

Сараєм прокотився гул, і всі завмерли. Тиша була такою густою, що навіть подих здавався зайвим. І раптом — із темряви, мов із чорної ріки, випливли нові постаті. Вони рухалися повільно, важко, але з якоюсь загрозливою гідністю. Це не були просто яйця. Це були їхні клони.

Величезні, вкриті сіткою глибоких тріщин, що виглядали наче броня. Деякі мали на собі шматки іржавого дроту, намотані як паски. Інші носили на шкаралупах латки з засохлого білка, ніби стародавні шрами після невідомих битв. Їхні поверхні ледь відсвічували у світлі місяця, що просочувалося крізь дірки в прогнилій покрівлі, й скидалися радше на живі камені, ніж на яйця.
Клони розташувалися в рівні ряди, як справжні солдати. Їхні шкаралупи потріскували, коли вони пересувалися, видаючи дивне «тук-тук», ніби барабанний дріб.

— Святе курча… — прошепотів Ерік, і навіть у темряві було видно, як напружилися його щелепи. — Вони стоять на варті, як справжнє військо.
— Не просто варті, — додав Вирій, вдивляючись у сувору «лінію». Його голос був глухим, але рішучим. — Це патруль. І, схоже, вони відчувають найменший рух.

Лея кивнула, відчуваючи, як у грудях гупає серце. Вона схилилася ближче до нього, майже торкаючись плечем.
— Нам треба план. І швидко, — прошепотіла вона.

Її пальці мимоволі торкнулися його руки, коли вона намацувала ліхтарик. Дотик був випадковим, але від нього обидва здригнулися. Вирій стиснув пальці й відчув, як у нього тремтять руки — чи то від страху, чи то від зовсім іншої напруги.

— Я… Я придумаю відволікання, — нарешті видавив він із себе. — Але, Лейо… якщо щось піде не так…
— Не смій закінчувати, — різко перебила вона, стискаючи його долоню сильніше. Її очі блиснули навіть у темряві. — Ми або разом, або ніяк.

Їхні погляди зустрілися. І в ту саму секунду, коли ця напруга стала майже нестерпною, позаду пролунав шурхіт.

— Шшш! — Тео різко озирнувся. — Діти!
І справді: Лум і Кая повзли між ящиками, стискаючи в руках маленькі дерев’яні палиці, ніби справжні детективи зі зброєю. Їхні очі світилися азартом, щічки розпашілі від хвилювання.
— Ми будемо вести розвідку! — пошепки оголосив Лум. — Я вже бачу слід.
— Тсс, не кричи, — Кая приклала палець до губ і додала ще тихіше, але вийшло навпаки — майже голосніше: — Ми тепер справжні агенти.

Вони наблизилися до дивного механізму — старої каструлі, підвішеної на мотузці. Вона була очевидною сигналізацією. Лише один невдалий дотик — і гучний дзенькіт змусив би яйцепатруль атакувати.

— Лум, не чіпай! — прошипіла Кая, але той уже простягнув руку, ніби його вела сама доля.

І в цю ж мить каструля хитнулася, віддаючи дзвоном по мотузці. Усі завмерли. Тиша — і от-от мало пролунати фатальне «дзень».

— Ні! — Лея й Тесса водночас стисли роти долонями, щоб не вигукнути вголос.

Але врятував ситуацію Альфа. Пес блискавично підскочив, мов тінь, підчепив носом бляшанку з-під консервів і з усього розгону перекотив її в інший бік сараю. Залізна банка загриміла об підлогу, покотилася й зупинилася десь у темному куті.

Яєчні клони миттєво повернулися на звук. Вони вирівнялися, як справжні солдати: «тук-тук-тук» їхніх шкаралуп об землю лунав грізно, мов кроки армії. Вони рушили до того кутка, залишивши дітей непоміченими.

Альфа тим часом тихо підбіг назад, схопив Лума за піджак і м’яко, але наполегливо відкотував його назад у тінь. Потім зробив те саме з Каєю. Він глухо рикнув — коротко, але виразно: «Ще раз полізете — і залишитесь без десерту.»

— Він… він нас врятував, — прошепотіла Кая, обіймаючи перепелине яйце, яке все ще ховалося у кишені Лума. Її очі блищали — чи то від вдячності, чи то від страху.
— Так, — зітхнув Лум, гладячи Альфу по вухах. — Але ми майже були героями.
— Майже, — суворо повторив Тео, витягуючи їх обох назад до групи. Його голос тремтів від адреналіну. — А насправді — мало не здали нас усіх.

Векс доторкнулася до його руки, стишивши його гнів.
— Вони діти, — сказала вона тихо, але твердо. — А діти завжди граються. Навіть на полі бою.

Тео глибоко вдихнув і змовк. Лише поглянув на неї, й у його очах промайнуло те саме почуття, що змусило його раніше цілувати її замість крику.

— О, прекрасно, — пробурмотів Ерік, стискаючи «Книгу Рецептів-Бунтів». — Ми оточені клонами яєць, діти грають у шпигунів, пес — розумніший за всіх нас… І що далі?

Його питання повисло в повітрі.

Бо раптом із глибини сараю пролунав глухий, але дедалі наростаючий гуркіт. Земля під ногами затремтіла, наче ожила. Яйцепатруль застиг, обернувшись до центру. Їхні шкаралупи раптом засяяли червоним відблиском, ніби хтось розпалив у них внутрішнє полум’я.

Лея стисло вдихнула й вхопила Вирія за руку ще міцніше.
— Що це? — її голос зривався.
— Це починається, — прошепотів він, його очі виблискували холодним рішучим світлом.

І в ту ж мить сарай наповнився грізним тупотом. Спершу він був схожий на далеку грозу, але за кілька секунд став оглушливим, мов удар сотні барабанів.

Тесса відчула, як по її спині пробіг холодний піт. Лум і Кая ще дужче притиснулися до дорослих, ховаючи в кишені свого перепелиного «усиновленого». Альфа завмер, шерсть на його спині встала дибки.

Усі зрозуміли: попередня небезпека була лише прелюдією.