62.4 — «Перепелині свідки»

У сараї напруга висіла так густо, що здавалося — навіть павутиння на кроквах затремтіло. Великий омлет-визволитель ширшав, наче якась страшна хмара, що ось-ось накриє місто. Але серед загального гуркоту й шурхоту раптом пробилося інше: боязке, майже дитяче «тук-тук-тук». Воно звучало так несміливо, що нагадувало стукіт крихітного кулачка в двері.

— Це інший ритм, — Лея затамувала подих і нахилилася ближче до Вирія. Її голос тремтів, але водночас світився цікавістю. — Чуєш? Ніби хтось кличе на допомогу.
Вирій напружився, стискаючи ліхтарик так, що кісточки пальців побіліли. — Це не армія. Це… відщепенці.

Світло ледь торкнулося далекого кута сараю — й там виявилося кілька десятків крихітних яєць. Вони були вдвічі, а то й утричі менші за курячі, а на шкаралупках — темні крапки, ніби їх хтось акуратно розмалював.

— Перепелині! — ледь не вигукнув Лум, але швидко прикрив рот, щоб не привернути уваги «війська». Його очі світилися від захвату. — Вони такі… малесенькі!
— Це діти? — Кая зазирнула з-за його плеча, рот роззявлений, як у того, хто вперше бачить щось неймовірне. — Вони такі круглі… такі беззахисні.

І тут одне перепелине яйце прокотилося вперед. Тихо, ніби боялося власного руху, воно підповзло майже до ніг детективів. Із його шкаралупи визирнула крихітна тріщинка — а з неї випав згорнутий папірець. Він блиснув у світлі ліхтаря, немов справжня таємна депеша.

Тесса, серце якої шалено калатало, простягла руку й підняла його. Її пальці відчули тепло — наче самі яйця передавали частинку свого життя через цей клаптик. Вона розгорнула записку. Нерівні літери, наче писані в поспіху й страху, промовляли:

«Ми за мир!»

— Боже… — Лея прикрила долонею рот. — У них є… політична фракція.
— Не просто фракція, — додав Вирій, і в його очах з’явилося щось схоже на повагу. — Це справжня опозиція. Навіть серед яєць.

Лум і Кая в цей час уже гаряче шепотілися.
— Вони точно діти, — з серйозним виглядом сказала Кая. — Маленькі, як ми колись.
— Треба їх врятувати, — урочисто кивнув Лум. — Я усиновлю одного.
— Ні, я! — надула щічки Кая. — У мене краще виходить піклуватися.

Вони підсунулися ближче й, сперечаючись пошепки, нарешті обидва разом підхопили найдрібніше яйце. Лум розгорнув свою стареньку хустинку й загорнув у неї «малюка». Потім із гордістю запхав згорток до великої джинсової кишені.

— Тссс! — Тео нахилився до них, обличчя суворе, але куточки губ здригалися від сміху. — Ви ж не думаєте…
— Ми тепер батьки, — гордо перебив його Лум, виструнчившись.
— Так! У нас є сім’я, — з гордістю додала Кая, обіймаючи Лума за плече.

Ерік закотив очі й простогнав:
— Чудово. У нас тепер подвійна місія: зупинити яєчний заколот і не дати дітям виростити перепілку у кишені.

У цей час Тесса й Ерік, нишпорячи біля старих ящиків у темному куті, натрапили на щось масивне. Величезна товста книга, зв’язана мотузками, лежала на купі пилу та пір’я. Її обкладинка була замащена жовтком, а поверх написано кетчупом кривими літерами:

«Книга Рецептів-Бунтів»

Ерік торкнувся книги — і відсмикнув руку.
— Вона… тепла.
— Це ж маніфест, — Тесса притиснула його долоню до своєї, стискаючи міцно. Її голос тремтів, але очі горіли рішучістю. — Маніфест яйцянароду.

Ерік на мить затримав погляд на ній. Його обличчя розм’якшало, і він прошепотів:
— Ми в це вплуталися по самі вуха, га?
— Завжди разом, — відповіла вона і, нахилившись, торкнулася його губ ніжним поцілунком, від якого час у сараї ніби зупинився.

Альфа, сидячи поруч, скосив голову й важко зітхнув. Вираз його морди промовляв без слів: «Ну от, ще й романтика серед заколоту. Супер.»

Діти тим часом гордо обіймалися, оберігаючи кишеню з перепелиним «усиновленим». Вони шепотіли щось одне одному, будуючи плани, як облаштують «дитині» будиночок із сірникової коробки.

У темряві сараю слабкий стукіт перепелиних «миротворців» лунав, як серцебиття, що вселяло надію: не всі готові на революцію омлетів.

Але ця надія миттєво затремтіла, коли десь у глибині пролунало гучне: ГУУУУУУУУУУРК!
Метал заскреготів, наче важезна брама повільно відкривалася. Повітря наповнилося новим запахом — гострим, сирим, мов від старої печі, яку тільки-но розтопили.

Усі затамували подих. Лея схопила Вирія за руку, діти пригнулися ближче до Альфи, а Ерік і Тесса інстинктивно притиснули книгу до грудей.

— Хтось іде, — ледве чутно прошепотів Тео.
Векс ковтнула й нахилилася до нього. — Схоже, це… справжня варта.

І темрява зітхнула, випускаючи назовні нову небезпеку.