62.3 — «Омлет-визволитель»

Ряди яєць, що ще хвилину тому дисципліновано билися об бочки, раптом завмерли. У сараї стало так тихо, що навіть подих кожного з детективів луною розлітався під дахом. Потім, мов за командою, яйця зрушили вперед — повільно, але впевнено, наче справжнє військо. Від них ішов дивний шурхіт — ніби сотні маленьких сердець билися одночасно, створюючи химерний хор.

— Вони щось задумали… — прошепотала Лея, стискаючи пальці Вирія так сильно, що аж кісточки побіліли.
— Вони не просто тренуються, — хмуро відповів він, нахилившись ближче, аби її голос ніхто, крім нього, не почув. — Вони репетирують… побудову.

І тут, наче підтверджуючи його слова, із центру лави виринуло яйце трохи більше за інших. Його шкаралупка була пофарбована в жовто-оранжеві смуги, наче у військового генерала. Воно стрибнуло на бочку й дзвякнуло шкаралупою об метал так голосно, що звук розрізав тишу. Інші яйця відповіли ритмом — злагоджено, чітко, з лячною дисципліною.

— Святий кетчуп… — прошепотів Ерік, прикриваючи рукою рот.

Поступово всі вони почали котитися одне до одного, збиваючись у велике коло. І тоді стало зрозуміло: вони складаються в гігантську форму. Коло змикалося, наповнюючи повітря запахом білка й залізним ляском.

— О, Боже… — Тео аж відсахнувся, вдарившись спиною об стіну сараю. — Вони… вони будують омлет.
— Не просто омлет, — Векс глибоко вдихнула, стискаючи його руку так, що він відчув її тепло навіть крізь рукав. — Вони хочуть стати Омлетом-визволителем.

Яйця котилися все ближче й ближче, шурхіт ставав дедалі голоснішим, схожим на рев натовпу. На підлозі вимальовувалося щось величезне, кругле й лячно знайоме — гігантський омлет, що міг накрити півміста.

Альфа, не витримавши, різко вислизнув із рук Вирія й з гарчанням стрибнув уперед. Його лапи дзенькнули по металевій бочці, й він видерся на самий верх, поставши силуетом проти бляклого світла лампочки. Собака загарчав і загавкав із такою силою, що яйця на мить завмерли, немов заляканий хор.

— Отак, молодець! — підбадьорив Лум, майже стрибаючи на місці.
— Гав! — додала Кая, намагаючись підтримати собаку, її очі блищали від збудження.

Але реакція армії яєць була блискавичною. Десяток із них миттєво вистрибнув уперед, утворивши своєрідну катапульту: вони зіштовхнулися, підкинули бочку з Альфою — і пес полетів у повітря, як м’ячик.

— Альфа! — закричала Лея, простягаючи руки, але було пізно.

Собака злетів високо, перевернувся в повітрі й… упав прямісінько в обійми Вирія. Той ледь утримав його, похитнувшись назад, але все ж устояв. Альфа вже встиг ображено гавкнути, вирячивши очі: мовляв, "я ще повернусь, паскудні білкові кулі, тримайтеся".

— Ну от, — задихано буркнув Тео, проводячи долонею по волоссю. — Вони ще й інженери. Тепер точно кінець.
— Ні, — огризнулася Векс, її голос дзвенів від рішучості. — Треба діяти!

Вона кинулася вперед, але Тео схопив її за лікоть і різко смикнув назад.
— Стривай! Якщо кинемося напролом, нас перетворять на омлет разом із ними.
— А що ти пропонуєш? — її очі блиснули, в них палала вогняна злість. — Чекати, поки вони накриють місто?

— Та я ж не… — Тео почав гарячкувати, відчуваючи, як кров приливає до обличчя, але Векс уже сперечалася на повну силу.
— Ти завжди думаєш, замість того щоб діяти!
— А ти завжди дієш, не думаючи!
Їхні голоси піднімалися дедалі вище, немов от-от привернуть увагу всього яйцеконвою. Суперечка розпечувала повітря так само, як лампа — тьмяні тіні під стелею.

— Тихо! — прошипів Ерік, різко прикриваючи руками вуха Лума й Каї. — Ви зараз усіх нас видасте!

Але Векс і Тео вже майже кричали один на одного. Їхні обличчя опинилися близько-близько, дихання гаряче, пальці стиснуті в кулаки. Атмосфера була настільки напруженою, що навіть яйця на мить, здавалося, прислухалися. І раптом — Тео рвучко притягнув Векс до себе й поцілував.

— М-мм?! — вона спершу здригнулася, на її обличчі блиснув шок, але вже за секунду обм’якла, відповівши з тією ж пристрастю, наче саме цього й чекала. Їхня суперечка розчинилася в поцілунку, гарячому й шаленому, а решта команди застигла, мов заклякла.

— Еее… — тихо протягнув Лум, прикриваючи очі долонею. — Вони тепер точно мовчать.
— Фу, дорослі, — додала Кая, але в куточку губ промайнула усмішка.

Яйця тим часом продовжували свій «будівельний марш», не звертаючи уваги на людські драми. Їхнє тіло-омлет дедалі ширшало, займаючи половину сараю. Кетчупні відзнаки миготіли у світлі ліхтарика, як справжні бойові знаки. Запах білка й жовтка став густим, мов туман.

Вирій нахилився до Леї, стискаючи її руку так, що вона відчула тепло й силу його пальців.
— Якщо вони завершать цю конструкцію, місто накриє яєчна хвиля.
В її очах промайнув страх, але й рішучість. Вона кивнула й прошепотіла:
— Тоді ми маємо їх зупинити. Будь-якою ціною.

Альфа, ще ображено сопучи після польоту, тихо гарчав у руках Вирія, наче теж погоджувався. Його очі блищали зухвалістю.

І саме в цю напружену мить, коли омлет-гігант виростав майже до стелі сараю, з глибини рядів почулося інше — тихе, зовсім інше «тук-тук»… воно не зливалося з маршовим ритмом, а звучало відокремлено, ніби хтось подавав таємний сигнал.

— Ви чули це? — шепнула Тесса, схиляючись до Еріка. Її голос тремтів від передчуття несподіванки.
— Чув, — відповів він, торкнувшись її плеча. — І здається, що це… не згодні з їхнім планом.