Розділ 62 «Змова яєць»$ 62.1 — «Сліди втечі»

Особняк багатої родини був залитий ранковим сонцем, але в його стінах панував справжній морок відчаю. Вітражі на вікнах відкидали кольорові плями на мармурову підлогу, проте замість краси тут панував хаос.

Кухариха сиділа просто на підлозі, обіймаючи порожній холодильник, і повторювала одне й те саме, як мантру:

— Хто… хто зробить омлет на сніданок?..

Господар родини, чоловік у халаті з золотими китицями, бігав по кухні, немов курка з відрубаною головою. Його паніка була настільки гучною, що навіть хрусткі багети на полицях здавались напруженими.

— Це жах! Це катастрофа! Це… це фінансовий крах! — кричав він, розмахуючи руками так, ніби намагався вилетіти з вікна. — Усі яйця… втекли!

У холодильнику справді не залишилося жодного. Лише акуратно розколоті шкаралупки, ніби їх вивільнили зсередини, як пташенят у мультфільмі. Тиша дому була пронизана криком, наче в ньому вбили не інгредієнти, а сам сенс сніданку.

— Я ж казав, — пробурмотів Тео, закладаючи руки за спину й розглядаючи сліди на підлозі. — Яйця — це підступні істоти. Вони прикидаються беззахисними, а самі планують переворот.

Векс пирхнула, ледь стримуючи сміх, і штовхнула його ліктем у бік:
— Це не ти казав, це я казала. І ще минулого року, коли одне яйце вибухнуло в мікрохвильовці.

— Ну гаразд, тоді я цитую тебе, — посміхнувся він і невимушено торкнувся її руки. Вона не відняла, і навіть на мить пальці їх переплелися.

— Цитата з мене звучить набагато розумніше, — відказала вона тихо, і в її очах з’явилася іскорка, яку Тео помітив одразу.

Тим часом Лум і Кая, стоячи на табуреті біля столу, сперечалися так гаряче, ніби вирішували долю світу.

— Вони вміють літати! — наполягав Лум, розмахуючи руками, і його кучеряве волосся стрибало в такт. — Бо круглі, як планети! Як м’ячики, бах-бах-бах!

— Не-е-е, — хитала головою Кая, упрямо тицяючи пальчиком у шкаралупу. — Вони котяться. Яйце — то як маленький живчик. Воно втікло по підлозі!

— Неправда, — серйозно відповів Лум. — Яйце могло вирости крила. Невидимі.

— І сказало «пока-пока», — додала Кая й захихотіла так голосно, що навіть господар дому розгубився й на мить замовк.

Альфа, сидячи поруч, уважно слухав цей диспут. Його вуха нервово сіпалися від кожного вигуку. Нарешті, коли Кая ткнула пальцем у нього й вигукнула:
— А може, це ТИ з’їв!

Пес ображено чхнув так голосно, що Лум зіскочив із табурета, а господар підстрибнув на місці. Потім Альфа гордо відвернувся, клацнувши зубами, ніби кажучи: «Я на такі наклепи не реагую. І взагалі, мої сніданки дорожчі за це».

— Ну все, — примирливо сказав Ерік, підхоплюючи Тессу за руку й ведучи ближче до холодильника. — Досить сваритися. Давайте шукати докази.

Він нахилився, і вони удвох почали обстежувати підлогу, де виблискували липкі сліди жовтка. Тесса першою помітила щось дивне. На внутрішній стороні кількох шкаралупок були намальовані дрібні лінії. Вона витягла одну, нахилила під світло: це була крихітна карта — із позначеним коридором і вікном.

— Ти бачиш це? — її голос тремтів від збудження.
— Бачу, — Ерік нахилився до неї ближче, так що тепле дихання ковзнуло по її щоці. — Вони не просто втекли. Вони планували втечу.

Її очі спалахнули. Вона підняла на нього погляд, і на мить здавалось, що вони обоє забули про яйця. Лише про близькість, від якої серце билося швидше.

— Мамо, тату! — гукнув Лум, нахилившись до калюжки жовтка. — Тут жовток утік у вікно! Дивіться, він лишив дорогу!

Тесса й Ерік відскочили одне від одного, мов школярі, яких застукали.
— Так, синку, добре помітив, — поспішно сказав Ерік, чухаючи потилицю. Тесса зніяковіло хмикнула, але в куточку її губ лишилась усмішка.

Вирій і Лея тим часом оглядали підлогу біля самого вікна. Там і справді тягнулися жовтуваті сліди, ніби маленькі ніжки капали з кожного яйця.

Лея провела пальцем по підвіконню, вдихнула запах жовтка й шепнула:
— Вони вийшли саме тут.

Вирій, стоячи за її спиною, поклав руку їй на плече — твердий і теплий дотик.
— Ми знайдемо їх, — сказав він коротко. — Інакше вони зроблять омлет із цілого міста.

Її щоки трохи спалахнули.
— Ти серйозно думаєш, що яйця можуть?
— Після всього, що ми бачили… — він зустрів її погляд, і їхні очі затримались одне на одному довше, ніж належало. — Так, думаю.

Їхня тиша була насичена чимось більшим, ніж слова. Вона вдихнула глибше, ніби намагаючись сховати усмішку.

Альфа раптом знову гавкнув і підскочив до шафи. Він витягнув з-під неї чергову шкаралупку й поклав прямо під ноги господаря дому. На шкаралупці, виведеною кетчупом лінією, була намальована стрілка — до вікна.

— Господи, — простогнав господар, хапаючись за голову, — вони ж організованіші за мій бізнес!

— Принаймні, — серйозно сказала Векс, торкаючись руки Тео, — ми знаємо, що маємо справу не просто з втечею. Це змова.

Тео глянув на неї й ледь усміхнувся:
— Добре, що ми теж удвох. Змова проти змови.

Векс стиснула його пальці у відповідь — тихо, але пристрасно, так, що навіть Тео перестав жартувати.