60.7 — «Вихід злочинця»

Тиша нічного магазину раптом перервалася тихим, але впевненим скрипом дверей. Ліхтарі, що підсвічували ряди баночок, відобразили силует людини, що обережно ступав між стелажами. Це був чоловік у білому халаті, який трохи надто великий для його худорлявої фігури, злегка пом’ятого від довгих годин роботи. Його окуляри блищали в світлі ліхтарів, а волосся, сиве й скуйовджене, стирчало в усі боки, немов він щойно вибіг із лабораторії після вибуху реактивної суміші. На обличчі проступали зморшки, що розповідали про роки експериментів і нескінченні ночі, проведені серед баночок та колб. Очі, великі й яскраві, блищали від нетерплячості та фанатичної рішучості, а тонкі губи час від часу тремтіли, видаючи хвилювання, яке він намагався приховати.

— Хто це…? — пошепки спитав Вирій, стискаючи ліхтар у руці. Його серце калатало швидше, а погляд ковзав по кожному темному куточку магазину.

— Я… — промовив чоловік упевнено, піднімаючи руки. Його погляд мерехтів між страхом і гордістю. — Я — лікар Кефір.

Діти затамували подих, а Альфа вже гарчав тихо, стоячи на чотирьох лапах у позиції готовності. Лум підняв руки, ніби готуючись до бою, а Кая пригорнула свою пачку печива і дивилася на незнайомця з поєднанням цікавості, обережності та трохи дитячого азарту.

Лікар Кефір ступав упевнено, але злегка похитуючись, ніби його тіло не зовсім звикло до тиші магазину. Білий халат, надто довгий і трохи заплямований зсередини залишками молочних сумішей, тихо шелестіло при кожному його русі. Під халатом помітно проступали вузькі плечі і довгі руки, пальці яких тремтіли від хвилювання, коли він нахилявся до коробки преміальних йогуртів.

— Я хотів створити розумні йогурти! — вигукнув він, тремтячим, але рішучим тоном. — Вони мали захищатися від крадіїв! Захищати себе! — Гнівно постукав пальцем по одній із баночок, яка ледь не злетіла зі стелажа. — Але ви… ви сміялися з моїх ідей!

Лум закашлявся, ледве стримуючи регіт, і обережно прошепотів:
— Ви серйозно?

— Дуже серйозно, — твердо відповіла Кая, стискаючи пачку печива, ніби це був єдиний важіль влади над хаосом. — І ми маємо бути готові.

Вирій і Лея сховалися за стелажами, обережно ковзаючи поглядом по складаним тіням. Кефір повільно пересувався між рядами, уважно розглядаючи кожну баночку, його очі світилися від захоплення і гніву водночас. Кожен його крок відбивався тріском плиток і шелестом пакунків, ніби магазин сам спостерігав за ним.

— Добре, — тихо промовила Тесса, відчуваючи, як серце б’ється швидше. — Це початок… і наша пастка спрацює.

Альфа гарчав ще глибше, трохи попереду від дітей обнюхував повітря. Його шерсть стояла дибки, хвіст напружено тремтів: пес відчував, що ось-ось все може вибухнути.

Лікар Кефір нахилився до коробки преміальних йогуртів і повільно підняв одну баночку, дивлячись на детективів із сумішшю гніву та наукового захоплення. Його очі блищали, а тонкі пальці обережно тримали баночку, як коштовний експериментальний артефакт:

— Ви сміялися з моїх експериментів, — повторив він тихо, але наростаючим тоном. — Тепер я покажу вам, що може зробити розумний йогурт!

Його рухи були неспішні, але точні, немов він керував невидимою армією. Кожен член команди відчував, як напруга наростає: запах свіжого йогурту, нічна темрява та химерне світло створювали відчуття очікування чогось величезного і непередбачуваного.

— Він дійсно… на межі, — прошепотіла Лея, трохи відходячи назад, відчуваючи легкий запах кисломолочного, який змішувався з відчуттям небезпеки. — І здається, він готовий діяти.

— Діти, тримайтеся поруч і ніяких самостійних атак на баночки, — додала Тесса, стискаючи Лума на руках. — Зараз все може піти не так, як ми планували.

Лум і Кая переглянулися і кивнули, обидва відчуваючи хвилювання і азарт одночасно. Альфа гарчав, передчуваючи початок активності — саме момент, коли «йогуртовий режим» може запрацювати.

Лікар Кефір зупинився, оглянувши магазин навколо:
— Гаразд, — промовив він, голос його став ще гучнішим, трохи хрипким від хвилювання. — Час активувати «розумний захист»!

Усі затамували подих. Повітря наповнилося передчуттям хаосу: запах кисломолочного, легкий тріск плиток під ногами, шелест нічного вітру за вікнами — усе створювало відчуття, що зараз станеться щось грандіозне.

Лея схопила Вирія за руку, відчуваючи тепло і підтримку, а він відповів легким стисканням. Діти стояли на місці, широко розкривши очі, Лум на стільчику, а Кая з пачкою печива, ніби тримала щит від можливих «йогуртових атак».

— Тепер починається саме цікаве, — тихо пробурмотіла Векс, її очі блищали від хвилювання і легкого страху.

У цей момент магазин завмер у передчутті: кожен ковзкий баночник, кожен крок Кефіра, кожен погляд Альфи і дітей створював напружену симфонію очікування. Наступна мить мала вирішити, чи спрацює пастка, і чи стануть вони свідками початку справжньої йогуртової битви…