59.19 — Диверсія №3: рубильник серця

Вирій і Лея рухалися вузькими коридорами, затиснуті між стінами заводських труб, тримаючи в руках невеличкий пульт, що миготів червоними і зеленими лампочками. Серце билося шалено — від напруги, від адреналіну і від того, що вони робили це разом, у повній таємниці.

— Ти впевнена, що коди правильні? — тихо запитав Вирій, відчуваючи, як пальці Леї стискають його руку. Його погляд залишався на миготливій панелі, де кожна кнопка могла стати ключем до хаосу.

— Тричі перевіряла, — Лея підморгнула йому, стискаючи його долоню сильніше. — Якщо щось піде не так, принаймні будемо робити це разом.

Він усміхнувся, ковзнувши пальцями по її щоці.
— Разом завжди безпечніше… хоча трохи небезпечно, — додав із жартом, але в голосі звучала ніжність, що змушувала серце битися ще швидше.

Лея вдихнула глибоко, піднесла пальці до кнопки активації.
— На три…

— Раз… два… — рахував Вирій, відчуваючи, як адреналін приливає до скронь.

— Три! — Лея натиснула першою. Система тихо заскиглила, і «Unison-β» згасло, залишивши лише легку миготливу лампочку. На мить настала тиша, яка рознеслася по всьому корпусу, немов завод сам затамував подих.

— Секунда спокою… — прошепотів Вирій, відчуваючи, як Лея притиснулася до нього.

Та на панелі миттєво з’явився новий напис: «Автоперехід: Unison-δ». Легка тривога пробігла між ними.

— От чорт… — пробурмотів Вирій, трохи стискаючи пульт.

— Я з тобою, — сказала Лея тихо, і цього було достатньо, щоб його усмішка розквітла навіть у цьому напруженому моменті.
Вони ввели коди для δ — і той теж пригас, але система миттєво переключилася на ручний режим. На подіумі, у центрі зали, з’явився Головний. Його маска блищала холодним металом, рухи були надмірно впевнені, але тепер у його погляді промайнула тінь неспокою.

— Хто дозволив? — його голос ударив по залу, лунко і загрозливо. — Версії, на позиції!

Клони миттєво кинулися до галерей, намагаючись виконати команду. Але рухи були хаотичні: одні ковзали по підлозі, інші плуталися між собою, а кілька ледве втримували рівновагу, намагаючись відновити порядок.

— Ти бачиш це? — Лея тихо сміялася, притискаючись до Вирія. — Вони навіть не знають, що сталося.

— Я бачу… — відповів він, обережно підтримуючи її за плечі. — Це наша маленька симфонія хаосу.

Головний тремтів. Його холодний, обчислювальний розум на мить збився: клони не слухали команд, клапани клацали хаотично, змішуючи потоки повітря і рідких речовин. Руки Головного тряслися, він намагався повернути контроль, але кожен невірний рух лише погіршував ситуацію.

— Не може бути… — прошепотів він, а його голос став рвучким, із нотками рідкісної, майже людської паніки.

Вирій і Лея переглянулися. Лея тихо сміялася:
— Схоже, навіть «безсердечний» клон може трохи злякатися.
— І це лише третя диверсія, — додав Вирій, стискаючи її руку. — Попереду ще більше хаосу.

Вони почали вручну регулювати клапани, змінюючи тиск і напрямки потоків. Кожен рух був синхронізований, ніби танець: Вирій контролював праву частину системи, Лея — ліву. Піна й струмені повітря формували хвилі, що розділяли клони на хаотичні міні-каскади.

— Головний виглядає зовсім спантеличеним, — сміялася Лея, коли бачила, як він піднімає руку, але датчики блокують рухи клонів. — Я думала, він ніколи не панікує.

— А тепер паніка його личить, — тихо прошепотів Вирій, притискаючи її до себе під час чергової хвилі хаосу. — І ми разом — найнебезпечніший дует на заводі.

Клони натрапляли один на одного, падали і ковзали, а Головний кричав, намагаючись повернути контроль. Його маска, холодна й металевою зовні, майже «плавилася» від страху і розгубленості всередині.

— Потрібно триматися до кінця, — сказала Лея, голосом спокійним, хоча серце билося шалено. — Ми майже там.

— Разом, — підтвердив Вирій, і вони одночасно натиснули останні важелі, підсилюючи ефект диверсії.

Система реагувала миттєво: клапани клацали, струмені змішувалися, а клони, за якими намагався стежити Головний, втратили координацію повністю. Паніка Головного досягла піку: він кричав команди, але ніхто не слухав.

— Тепер усе в наших руках, — прошепотів Вирій, дивлячись у очі Леї, повні відваги і ніжності.

— І в наших серцях, — відповіла Лея, усміхаючись, відчуваючи, як його рука міцно тримає її.

Вони знали: попереду фінал, але цей хаос, ця синхронність, цей маленький тріумф — лише передчуття того, що чекає за дверима, де їх чекала справжня кульмінація — піна, спеції й полум’я.