59.16 — Шифри і жарти в тіні тривоги

Після хаосу тунелів, архіву та технологічного блоку команда нарешті зібралася в безпечному приміщенні, що нагадувало суміш лабораторії й штабу. Повітря тут було тепле, наповнене запахом кави і розігрітого металу, а на столах миготіли екрани з шифрами та алгоритмами.

Альфа, величезний і пухнастий пес, вальяжно розтягнувся на підлозі, піднімаючи голову щоразу, коли хтось із агентів смішно чи нервово зітхав. Його хвіст тріпотів у такт шуму технічних приладів, а час від часу він нахабно обнюхував клавіші або намагався плигнути на стіл, ніби хотів «допомогти» у роботі.

— Ну що, ми живі, — Тесса кинула погляд на Еріка, витираючи піт з чола. — І психологічно ніби виграли марафон.

— Психологічно? — посміхнувся Ерік. — Я б сказав: «ви всі виграли марафон», а я — фінішував із серцем у горлі.

— Та годі тобі, — сміялася Тесса, — я бачила, як ти намагався «втекти» від клона. Це було мило.

— Мило? Це був стратегічний відступ! — заперечив Ерік, і їхня легка перепалка змусила Альфу весело завити. Пес підійшов, обнюхав їх і тихо схлипнув, наче підтримуючи, а потім ляг на спину, демонструючи черево, мов кажучи: «Тримаю вас у формі!»

Лея й Вирій сіли за великий стіл, поруч із технічним планшетом, і відразу занурилися в аналіз схем і резервних каналів.

— Центр резервних каналів «Unison-β → Унсон-δ», — сказала Лея, показуючи на схему. — Якщо ми зіб’ємо β, вони активують δ.
— Тоді зіб’ємо й δ, — спокійно додав Вирій, ловлячи погляд Лєї. — На два кроки вперед, як завжди.

Лея кивнула, але сміх вирвався у неї, коли Альфа підняв лапу й випадково торкнувся планшета, перемикаючи один із графіків.

— Ой, Альфа! — зітхнула Лея. — Тепер у нас ще й «Альфа-режим».

— Тільки не починай його клонувати! — пожартував Вирій, і всі трохи сміялися, розслабляючи напружені плечі.

— Якщо він ще й шифри розгадуватиме, ми втратимо монополію на хаос, — усміхнулася Лея, підморгнувши Вирію, і він не міг не посміхнутися у відповідь.

Векс і Тео сиділи поруч із центральним блоком стабілізації, перевіряючи датчики й алгоритми, а між ними валявся планшет із нотатками.

— Код «Сіль» — це дозування «правди», — прошепотіла Векс, заглядаючи в графіки на екрані. — Вони піднімають натрієві маркери в аерозолі, щоб інформація ставала «приємною на смак».

— Отже, нам — несолоне життя, — усміхнувся Тео, ковзаючи поглядом по підсвітці схем.

— Тобі — точно, — підморгнула Векс, і її посмішка на мить розтопила стрес.
— І що, ми ще й кулінарні детективи тепер? — посміхнулася Тесса, поглянувши на Альфу, що хапав хвіст лапами, наче відчувши гумор.

— Абсолютно, — погодився Ерік. — Можу робити шифр-суп із додаванням адреналіну.

— Або торт із паніки, — вставила Лея, і всі сміялися, навіть коли серйозно аналізували шифри.

— Паніки трошки, трохи гумору, і алгоритм здасться сам, — додала Тесса, хапаючи ручку й роблячи нотатки на планшеті.

Вони переглядали графіки, перевіряли координати доставок: метро, фонтани, шкільні їдальні.

— Починають зі шкіл, — стиснув кулаки Ерік. — Бо діти — найчутливіші.

— Не сьогодні, — серйозно сказала Тесса. — Не в нашому місті.

— Всі резервні канали відкриті, — зазначила Лея. — Якщо вони намагатимуться обійти нас, ми їх зловимо.

— І на два кроки попереду, — підхопив Вирій, тримаючи погляд на схемі, — поки вони ще думають, ми вже рухаємось далі.

— Це нагадує мені шахи, — пробурмотіла Векс, — тільки фігури можуть кричати.

— Або танцювати по столах, — додав Тео, і Альфа намагався підстрибнути за його рукою, ніби вирішив особисто контролювати «танцювальну сесію».

Поступово атмосфера ставала легшою. Напруження після тунелів і архіву все ще відчувалося, але сміх і жарти допомагали перетворювати тривогу на силу. Кожен член команди почав ділитися спостереженнями: де клони діяли схиблено, де алгоритми можна обійти, де страх працює на них.

— Я помітила, — сказала Лея, нахилившись до Вирія, — що їхні клони бояться моментів, коли ми дивимося одне на одного. Це наша зброя.

— Ага, — кивнув Вирій. — І навіть Альфа це відчув. Він майже усміхався.

— Він майже не лапами по клавішах бив, — сміючись, додала Тесса. — Це прогрес.

— Прогрес у світі хаосу — теж перемога, — вставив Ерік. — А ще: жоден клон не отримав задоволення від нашого «десерту страху».

Всі сміялися, і навіть Альфа, відчуваючи позитивну хвилю, злегка вилявав хвостом, іноді тикаючи носом у коліна Вирія або Лєї. Пес навіть ляг на спину, показуючи черево, мов запрошуючи до гри.

На екранах почали світитися нові шифри, коди й резервні канали. Команда об’єднувалася, кожен працював у своєму ритмі, але разом — мов єдине ціле. Динаміка, гумор і взаємна підтримка створювали невидиму стіну: клони і алгоритми ще не знали, з ким вони справді зв’язані.

— Добре, — підвела підсумок Векс, підморгнувши Тео. — Готові до наступного кроку. Піднімаємо план на рівень «експериментальної творчості».

— Тобто, — уточнив Тео, — коли нас накриє хаос, ми будемо танцювати у ньому?