59.14 — Дзеркало для Тесси: «Твої травми — наш рецепт»

Тесса стояла в архівному відділі лабораторії, де повітря було насичене запахом старого паперу, металу та електроніки. Світло ламп падало вузькими променями, створюючи довгі тіні, що плелися по стінах, мов живі павутини. Клон Тесси з’явився на порозі, його постава була надто рівною, ніби хтось вирівняв кожен сантиметр її тіла до ідеальної геометрії, зменшивши всю природність до холодної точності.

— Твоя пам’ять — зламаний ніж, — промовив клон. Голос його був чужий і водночас знайомий, відлунюючи у вузькому архівному коридорі. — Ти ріжеш себе щоразу, коли згадуєш.

Тесса здригнулася, але не відступила. — І все ж готую, — відповіла вона, упираючись у твердість власної рішучості. — І годую тих, кого люблю.

Ерік з’явився поруч, притискаючи руку до її плеча, підтримуючи, але не заступаючи місця для власного вибору.

— Ти не вмієш просити допомоги, — сказав він тихо, але його слова відчувалися важкими, мов ланцюги, які треба було розплутати.

Тесса ступила на півкроку ближче, не відводячи погляду. — Сьогодні вмію, — сказала вона тихо. — Допоможеш?

— Завжди, — відповів Ерік, і це прозвучало як клятва, немов він підписав власний кодекс підтримки, який не можна було зламати.

Клон кліпнув очима, і в його рухах промайнуло щось нечітке, немов програма зависла на мить. Та замість того, щоб відступити, він несподівано крокнув уперед, майже безшумно, рухаючись крізь стелажі та високі ряди архівних полиць, мов тінь, що прорізала простір.

— Ерік… він йде прямо на нас! — прошепотіла Тесса, відчуваючи, як адреналін знову розливається по венах.
— Залишайся спокійною, — тихо відповів він, притискаючи її до себе. — Вони намагаються використати твій страх, щоб пробити оборону.

Тесса зробила глибокий вдих, її серце билося швидко, але рішуче. — Я готова, — сказала вона, відчуваючи, як її пальці непомітно стискають руку Еріка. — Давай подивимося, що цей дзеркальний рецепт приготував для нас.

Клон Тесси крокував ближче, його рухи були надто точні, наче механічні, але при цьому передавали холодну зневагу. Він зупинився за півтора кроку від них, і Тесса помітила, як очі клонують, немов зчитуючи її внутрішні стани, кожну тривогу, кожен захований біль.

— Ти ховаєш біль за посмішками та смачною їжею, — сказав клон, нахиляючи голову, неначе обмацуючи її думки. — Ми знаємо твій рецепт.

Тесса зробила крок уперед, стоячи на рівні з клоном, не відводячи погляду. — Так, я пам’ятаю і відчуваю біль, — сказала вона, голос звучав твердою мелодією впевненості. — Але я також пам’ятаю тих, кого люблю. І вони для мене важливіші за будь-який страх.

Ерік трохи нахилився, торкнувшись її плеча, відчуваючи, як її рішучість передається йому. — Ти не одна, — сказав він, і його присутність стала щитом, який не можна було зламати.

Клон Тесси кліпнув ще раз, цього разу довше, немов система дала збій, і він різко відступив на один крок, але його погляд залишався на них, холодний і розрахований.

— Але ми ще не закінчили, — промовив клон, і повітря в архіві ніби стало густішим, важчим. — Рецепт тільки почав діяти.

Тесса і Ерік обмінялися коротким поглядом, наповненим іронією, тривогою і прихованою посмішкою: вони розуміли, що навіть у цьому хаосі психологічної атаки вони тримають контроль один над одним.

— Ми знаємо, як читати твій сценарій, — сказала Тесса, посміхаючись через напруження. — І можемо переписати його.

Ерік кивнув, відчуваючи, як спільна рішучість перетворює страх на енергію. — Тоді перепишемо разом, — прошепотів він.

Раптом клон Тесси зробив блискавичний ривок уперед, рухаючись так швидко, що Тесса ледве встигла відскочити. Він пройшов крізь вузький простір між стелажами, немов невидимий шторм, і постав перед ними на відстані кроку.

— Несподівано, — прошепотіла Тесса, відчуваючи, як серце завмерло, а потім почало битися ще швидше, змішуючи страх із захопленням.

Ерік схопив її за руку, трохи притискаючи до себе. — Не відводь погляду, — шепотів він. — Він перевіряє твою рішучість, намагається зламати твою концентрацію.

Тесса закусила губу, на мить закривши очі, а потім різко відкрила їх, зустрівши погляд клонівського обличчя. — Я бачу тебе, — сказала вона твердим, спокійним голосом. — І знаю, що ти просто частина рецепта. Але ми самі обираємо, що готувати і що переживати.

Клон зробив ще один крок уперед, його рухи стали більш агресивними, але Тесса і Ерік, стоячи поруч, вже відчували спільну силу, яка робила їх непохитними.

— Готуйтеся, — сказала Тесса тихо, відчуваючи, як напруга перетворюється на концентрацію. — Ця гра тільки набирає обертів.

Вони зробили ще крок ближче один до одного, готові відстояти власну психологічну територію, знаючи: наступний клон, що з’явиться на горизонті, стане випробуванням не лише сили тіла, але й сили серця — і цей момент плавно підводив їх до дзеркала Вирія, де кожен крок обіцяв новий виклик, нову напругу і новий шанс перевірити себе.