59.7 — Тесса і Ерік: архіви й пастка з мускатом

Склад із папками та цифровими шафами пахнув мускатним горіхом. Той запах обволікав і заспокоював одночасно, хоча Ерік знав: це хитрий трюк, що маскує хімію, яка може змусити людину повірити будь-чому.

— Запах маскує хімію, — тихо сказав Ерік, обережно опускаючи руку на холодну металеву панель шафи. — А ще стимулює довіру. Хтось витратив купу часу на психологічний дизайн цих архівів.

— На мені не працює, — підняла Тесса «Маніфест Смаку» і прочитала уривок, затамувавши подих:

«Людина їсть — ми пишемо її думку»

— Чудово, — пробурмотів Ерік, відчуваючи, як серце трохи пришвидшило ритм. — Хто автор?

— «Писар Трава», — відповіла Тесса, піднімаючи брови. — Це явно не просто кулінарний експеримент, а щось набагато складніше.

Вони повільно просувалися глибше в архіви. Ряди цифрових шаф стояли як високі стіни міст, з маленькими світловими індикаторами, що миготіли зеленим і червоним, мов стримані маяки у морі паперів і технологій. Між ними тягнувся вузький прохід, а запах старих папок, мускатного горіха та електричного озону змішувався в майже магічний коктейль ароматів.

— Дивись, — прошепотіла Тесса, нахиляючись до дисплея шафи, на якому рядки коду перепліталися з фотографіями страв. — Тут збережені не лише рецепти, а й реакції людей. Це майже як психологічний щоденник міста, тільки через смак.

— Вау, — Ерік присів, уважно розглядаючи екрани. — Вони відстежують, хто що їсть, коли і як це впливає на настрій. Це… трохи страшно і водночас захопливо.

Тесса клацала пальцями по сенсорній панелі, пробуючи відкрити приховані файли. — Подивися на ці графіки — вони навіть розрізняють «солодку ностальгію» і «гостру тривогу». Хтось серйозно вивчав людські емоції через смак.

Раптом ледь чутний клац — і зі стіни виринули гострі гірчичні голки. Вистрілили майже одночасно, з невидимих щілин, і Ерік миттєво рвучко прикрив Тессу своїм тілом. Голки засіклися у двері, і простір наповнився різким, пекучим запахом гірчиці.

— Я на це не підписувався! — видихнув він, відступаючи назад, все ще притискаючи Тессу до себе.

— Ти підписався на мене, — відповіла вона, іскрінка гумору блиснула в її очах, хоча серце шалено билося. — А це завжди небезпечно.

Вони обоє сміялися пошепки, намагаючись зняти напруження, і відчували, як страх поступово перетворюється на азарт. Ерік обережно розсунув невидимі механізми пастки, перевіряючи простір навколо, а Тесса з головою занурилася у пошук інформації далі.

— Тут є старі нотатки, — зауважила Тесса, показуючи екран із численними сторінками рукописів. — Вони описують «психологічні рецепти»: хто що відчував після певних спецій, як змінювався настрій… І навіть залишили цікаві коментарі.

— Наприклад? — спитав Ерік, нахиляючись до неї ближче, щоб не пропустити жодної деталі.

— «Грубий мускат може викликати спогад дитинства навіть у дорослого», — читає вона, усміхаючись. — Або «сіль у поєднанні з шавлією стимулює непередбачувані рішення».

Він підняв брову, посміхаючись: — Хмм… цікаво, що наші вороги досить креативні. Пастки, спеції, архіви — це як справжня кулінарна шпигунська гра.

Тесса з усмішкою кивнула і взяла ще одну папку, витягнувши з неї старий рецепт із маркерами та рукописними коментарями. — Дивись, — показала Еріку, — вони навіть відзначали, які люди «піддаються впливу» швидше, а які «стійкі до гіркоти».

— Тобто вони проводили експерименти на… всьому місті? — здивовано запитав Ерік, відчуваючи, як страх і захоплення змішалися в передчутті нових відкриттів.

— Мабуть, — тихо кивнула Тесса. — І саме тому кожен крок тут треба робити обережно. Але знаєш що… — вона кинула Еріку короткий погляд, повний азарту і грайливості, — це цікаво. Дуже цікаво.
Вони просувалися між рядами шаф, уважно перевіряючи сенсорні панелі, відкривали старі коробки із напівзруйнованими рецептами, що пахли мускатом і перцем. — Ось тут можна знайти підказки про наступні кроки ворога, — прошепотіла вона, відчуваючи, як серце шалено билося від суміші страху і хвилювання.

— Добре, — підтвердив Ерік, обережно прокладаючи шлях між високими шафами. — Давай знайдемо, що ще залишилося від цього «Писаря Трави». І тоді вирушимо далі.

Вони йшли, притискаючись один до одного, сміючись від власного вдаваного героїзму та азарту від небезпек, і з кожним кроком відчували, як їхнє партнерство загартовується. Пастки, аромати, цифрові архіви — все це стало частиною їхньої гри, частиною того світу, де вони обидва готові ризикувати і водночас насолоджуватися кожною секундою небезпеки і відкриттів.

Тесса знову підняла погляд на Еріка, їхні руки торкнулися ненав’язливо, але досить, щоб передати розуміння: разом вони сильніші, а всі таємниці та пастки — лише ще один виклик для їхньої майстерності та довіри один до одного.

Серед запахів мускату і старого паперу, серед блискучих дисплеїв і крихких паперових сторінок, вони продовжували просуватися все глибше, відчуваючи, що архіви приховують ще більше загадок, які чекатимуть на тих, хто осмілиться їх розгадати.