59.6 — Векс і Тео: над безоднею умамі

Металева решітка над баками стогнала під ногами, коли Векс і Тео обережно ступали по ній, намагаючись не зірватися. Під ними в’язка бурштинова маса умамі-основи переливалася у світлі ламп, немов рідке золото, що чекало на необережний крок. Вона трохи коливалася при кожному їхньому русі, випромінюючи запах солоної карамелі та морських водоростей, і це здавалося водночас магічним і небезпечним.

— Якщо впадемо — нас законсервують, — Тео криво посміхнувся, стискаючи поручень. Його голос тремтів не від страху, а від того, що висота та дивний колір маси під ногами давали ефект хвилювання, який він рідко відчував.

— Я — з перцем, — Векс підморгнула, впираючись у метал, щоб не ковзнути. — Ти — з лемонграсом. Інакше ми зіпсуємо всю «умамі-базу».

Тео кивнув і нахилився, щоб розглянути структуру решітки, помічаючи, як вона трохи прогинається під вагою.

— Тобі не здається, що це… трохи схоже на містичну канатну дорогу для інгредієнтів? — жартівливо пробурмотів він.

— Більше схоже на смертельний лабіринт, — відповіла Векс, і її усмішка змішалася з напругою, що зростала.

Вони дійшли до великої ємності з позначкою «R-13/Аер», кришка якої зазирала над рівнем решітки, а поруч стояли ще кілька менших баків із яскраво-помаранчевими та зеленими відтінками рідини. Векс нахилилася і обережно зняла кришку з датчика:

— Аерозолізація, — прошепотіла вона, не відриваючи очей від рідкого нутра ємності. — Це піде в міські системи туманоутворення, правильно?

— Так, — підтвердив Тео, нахиляючись над нею. — І якщо 

формулу активувати неправильно… — він стиснув кулак. — Місто може отримати трохи надмірного ефекту «умамі-шторму».

Векс зітхнула, відчуваючи легкий запах лемонграсу, який піднімався від бака. — Добре, що ми вдвоє. Якщо б я була сама, це було б значно страшніше.

Раптово пролунав різкий сигнал сирени. Вартовий. Векс миттєво сіпнула Тео за руку, і вони завмерли, прикидаючись частиною технологічного блоку, неначе самі труби і кришки могли приховати їх від очей.

Альфа з’явився мов тінь. Пес промчав над решіткою, і раптом кинув у дальній кут гайковий ключ. Дзвін металу відбився від стін, і вартовий відразу кинувся туди, спотикаючись на слизькій решітці.

— Він тут найрозумніший, — прошепотіла Векс, підводячи погляд до Тео. Її очі світилися азартом і трішки страхом.

— Я думав — я, — скривився Тео, спостерігаючи за рухами Альфи. — Але… ок, погоджуюся, Альфа робить це крутіше.

Вони обережно спустилися ближче до ємностей, ступаючи по вузьких металевих балках. Векс трималася за поручні, нахиляючись над бурштиновою масою, і акуратно ввела сенсорний щуп у рідину. На екрані датчика загорілися коди: температура, концентрація, рівень стабілізації.

— Тут хтось щось додав, — прошепотіла вона, показуючи Тео зелені та помаранчеві спалахи на дисплеї. — Не схоже на базову формулу.

— Значить, ми знайшли модифіковану частину — технологічний блок підключений до системи міста, — підтвердив Тео, нахиляючись ближче. — Якщо активувати неправильно… ммм… отримаємо «умамі-каскад».

Раптом із тіні з’явилися два клони, що мовчки спостерігали за кожним їхнім рухом. Альфа миттєво кинуся в бік, гавкаючи та заплутуючи їхні ноги, перетягуючи їх по решітці. Клони плуталися, спотикалися, перевертали маленькі прилади, і це дало Векс та Тео кілька секунд на маневри.

— Чудовий синхрон, — прошепотів Тео, обережно повертаючи регулятор. — Без Альфи ми б уже були помічені.

— Так, він справжній маленький герой, — посміхнулася Векс, гладячи пса по спині, навіть коли він продовжував відволікати клонів. — І тепер… давай активуємо контроль, поки є шанс.

Їхні руки одночасно торкнулися панелей, пальці плавно бігали по сенсорних кнопках і важелях. Світло на дисплеях миготіло, підказуючи, що формула «R-13/Аер» стабілізується. Векс і Тео зітхнули одночасно — і водночас відчули хвилю захоплення: вони не просто доторкнулися до технологій, вони стали частиною живого процесу, що впливав на місто.

— Я не можу повірити, що ми це робимо, — прошепотіла Векс, відчуваючи як серце б’ється швидше. — Це… майже як танець на краю прірви, тільки замість музики — бурштинове умамі.

— Танцюємо, і не падаємо, — підхопив Тео, відчуваючи, що їхнє дихання змішується в одному ритмі. — І хай ця прірва знає, що ми керуємо нею.

Альфа, втомившись від хаотичного відволікання клонів, сів поруч і глянув на них, ніби запитуючи: «Ну що, все під контролем?»

— Під контролем, — посміхнулася Векс. — І тепер треба рухатися далі, до наступних блоків.

— Ага, — підтвердив Тео, відчуваючи підйом адреналіну, — і ця частина точно під нашим наглядом.

Внизу бурштинова маса спокійно рябіла, але над нею стояли двоє, що відчували себе повністю в грі: Векс, Тео та їхній маленький, але надзвичайно вправний Альфа. Всі небезпеки та несподіванки лишалися позаду, хоч ще й відчувався присмак напруги, що лише підсилював азарт.

Вони стояли над безоднею умамі, готові до будь-якого нового кроку, який чекав у технологічному лабіринті, і в повітрі відчувалося майже фізичне очікування: невидимий вітер, що наче шепотів їм: «Сміливо вперед».