59.5 — Плани груп: три пари і один пес

Червоне світло, що розлилося залом після жесту Головного, ще довго пульсувало у їхніх очах, навіть коли вони відступили в тінь бічного коридору. Галерея глухо дзвеніла від кроків клонів унизу, але нагорі, серед вузьких переходів, панувала гнітюча тиша. Металеві стіни здавалося поглинали кожен подих.

Вирій перший заговорив. Його голос був глухий, проте чіткий, як команда, і кожне слово впивалося в повітря, немов цвях у дерев’яну балку:

— Ділимося. Ми не встигнемо все зразу.
Він дістав маленьку білу крейду з кишені (хто б подумав, що у нього взагалі вона є) й намалював схему на іржавій стіні: три стрілки в різні боки, а в центрі — кружечок із хрестиком.

— Вирій і Лея — до центру управління. Нам треба зрозуміти, як працюють матриці й протоколи розпилу.
— Тесса й Ерік — архів. Плани постачання, “Маніфести”, паролі. Без цього ми навіть не знатимемо, де вони вже встигли розгорнути схеми.
— Векс і Тео — до ємностей. Там технологічний блок: клапани, фільтри, хімічні формули. Якщо вони почнуть запускати — то саме звідти.
— А Альфа…

Вирій обернувся. Пес сидів, як старий офіцер на нараді: спина рівна, погляд уважний, вуха насторожені.

— Кур’єр і відволікання, — докінчив він. — Браслет із тихим світлом для сигналів.

— Хвилиночку, — перебила Тесса, піднявши брову. — «Відволікання»? Чому це пес має йти в найбільший ризик?

Альфа навіть не здригнувся. Він гідно сів ще рівніше, випнув груди й ударив хвостом по підлозі так, що вийшло майже військове «так точно!».

— Подивіться на нього, — зітхнула Тесса. — Герой. Ну просто Джеймс Бонд у шерсті.

— Тільки без костюма, — докинув Ерік. — І без мартіні.
— Він би й мартіні випив, якби ми дали, — пробурмотіла Тесса, а тоді глянула на собаку: — Ну скажи, що ні.

Альфа хитнув головою вбік і облизався. Сміх вирвався з усіх майже синхронно. Це був короткий, різкий спалах, але він розрядив повітря, хоч на мить витіснивши гнітючу тінь.

Лея дивилася на карту, пальці її злегка тремтіли, і вона сказала тихо, майже як дитина:

— А якщо ми не встигнемо зустрітися назад? Якщо нас перехоплять?

Вирій нахилився ближче, притиснувши до її плеча своє, і його низький голос звучав упевнено, наче камінь:

— Зустрінемось. Інакше я особисто прийду в будь-яку пастку за тобою.

Лея підняла на нього очі. В них світився страх, але й щось тепліше, майже довіра, що розквітла у темряві.

— Клянешся?
— Клянуся, — відрізав він.

Тео, який тим часом перевіряв свій ніж і демонстративно крутив його між пальцями, пирхнув:

— А я клянуся, що ми з Векс вийдемо з того блоку живими. Але, знаєш… я не настільки романтик, щоб казати їй це в очі.

Векс різко смикнула його за лікоть і прошипіла:
— Ти тільки спробуй не вийти. Я тебе сама з того бака умамі дістану. Ложкою. І навіть не глибокою.

— От бачите, — з удаваним трагізмом підняв руки Тео. — Любов у нас дуже практична.

— Ага, ще б пак, — підморгнула Векс, і на мить її усмішка була лагіднішою, ніж зазвичай.

Ерік тим часом тихо торкнувся плеча Тесси. Його пальці залишилися на місці трохи довше, ніж треба.

— Ми з архівом. Ти йдеш поруч зі мною, зрозуміла? Жодних самостійних забігів.

— Ти говориш це так, ніби я колись слухалась, — скривилася Тесса, але очі її м’яко блиснули.

— Ну тоді я буду бігти поруч, — він усміхнувся, проте голос зрадив тривогу.

На мить усі зупинилися. У тісному коридорі зависла напруга. Було відчуття, що вони не просто ділять завдання — вони ділять долю. Наче це останній раз, коли бачать один одного всією командою.

Альфа, відчувши настрій, тихо підвив — низько й протяжно, ніби прощаючись.

Вирій оглянув усіх, його погляд різав простір.
— Час пішов. У кожного з нас буде свій фронт. Ми зробимо це 

— і зустрінемось. Обіцяю.

Він торкнувся браслета з м’яким світлодіодом і підняв його, немов прапор.
— Один сигнал — увага. Два — небезпека. Три — відхід.

— А чотири? — перепитав Тео.

— Чотири означає: у біса все згоріло. Біжимо як можемо.

Напруга вибухнула сміхом, хоч і нервовим. Вони всі знали: сміх — це останній щит перед страхом.

Векс різко кивнула, її голос став коротким, як удар:
— Годі. Пішли.

Вони ще на секунду затрималися, дивлячись одне на одного: три пари, один пес, кожен зі своїм завданням і з власною часткою надії.

І в цю секунду здавалося, що цей прощальний погляд може бути останнім.

Тоді Вирій махнув рукою — розійшлися.